Розділ «Конор Костик ЕПІК»

П’ятий кілометровий стовп виявився невисокою білою скелею з вирізьбленим написом: «Ньюгейвен. 5 кілометрів». Коли Попеля доїхала до нього і спішилася, поблизу не було нікогісінько. Її рука поповзла до рукавички. Може, відкрити перстень і подивитися на це місце у справжньому світлі?

— Агов, дівчинко! Сюди!

За кількасот метрів од дороги на узліссі видніла постать у темному каптурі. Попеля пішла в той бік, повівши коня за повід.

— Чудово, дякую, що прийшла, — простягла їй руку назустріч постать, рука була чорна, як ебенове дерево, й немов виточена. — Моє ім’я Анонім.

— Ти гравець чи НІП? — обережно потисла руку Попеля.

— Гравець.

— І чорний ельф? Ти ж ніколи не можеш зайти в місто.

— Створіння, яких цураються, завжди мають не один шлях доступу до міста, — реготнув Анонім.

— Цікаво. У твоїй записці сказано, що я можу поговорити з батьком.

— А гроші принесла?

— Так. Ось вони, — зняла сакви з коня Попеля й важко опустила їх до ніг чорного ельфа.

— Чудово. Постій. Ти маєш не більш ніж п’ять хвилин.

Чорний ельф зник. Гравець, що був Анонімом, мабуть, від’єднався.

Збігло кілька секунд, і поряд з Еріком матеріалізувався лісовий ельф у майстерно виготовленому шкіряному обладунку.

— Еріку!

— Батьку! Це справді ти?

— Ти вже полагодив свій зуб, здобувши таке багатство?

Ці слова довели, що то Гаральд, і Попеля радісно усміхнулася. Еріків батько засміявся, відкинувши каптур і показавши довге золотаве волосся та два короткі мечі на стегнах.

Батько і син міцно обнялися, дарма що їх трохи сковувала обмежена здатність до маневрів їхніх персонажів.

— Еріку, часу в нас обмаль. Коли-небудь я поговорю з тобою про ваш успіх, про перемогу над драконом. А тепер нам треба спланувати свої дії. Ти здогадуєшся, як я тепер можу розмовляти з тобою?