Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ласкаво просимо! — метнувся відчиняти двері власник крамниці.

— Добридень! Ви пам’ятаєте мене? — запитала Попеля.

— Атож, звичайно, ти Попеля, драконовбивця.

— А пам’ятаєте, як ви подарували мені цей кулон? — підняла ланцюжок Попеля, щоб заіскрилися грані прикраси.

Якусь мить ювелір мовчав, а потім його обличчя знову проясніло:

— Пам’ятаю, він дуже пасує до твоїх гарних кіс. Я радий, що дав його тобі.

— Що ж, я дуже вдячна за вашу доброту, яку ви засвідчили тоді, коли я була звичайним вуличним дівчиськом. А тепер я хочу віддячити вам за вашу ласкавість. Я куплю що-небудь у вас, ваш найдорожчий виріб.

— З твого боку це дуже мило, — відповів ювелір і замислився, потираючи підборіддя пальцем. — Я маю кілька речей, які можна вважати за неоціненні. Але думаю, що драконовбивцю надто вже зацікавить одна річ. — Він знов усміхнувся і глянув на розгорнуті сторінки. — Може, твої слуги дадуть нам змогу порозмовляти віч-на-віч?

— Прошу, почекайте мене надворі, — мовила Попеля, відчинивши двері, щоб пажі вийшли. Поки вони, обтяжені пакунками, незграбно повертались і виходили, Антильйо крутнув ручку довгого металевого пристрою, й зачинилися металеві віконниці. У кімнаті запанувала пітьма, і тільки тоненька смужка світла на рівні щиколоток давала Попелі змогу розрізняти прилавок й обриси постаті торгівця.

— Хвилиночку, будь ласка.

Стоячи в пітьмі, Ерік відчув цілковите задоволення собою: адже в грі ще так багато можна досліджувати! Якби його батько був у безпеці вдома, то вони могли б сісти та обговорити за вечерею цей новий досвід, поділитися радістю відкриттів.

Глибокий гортанний звук у закутку крамниці знову привернув його увагу до гри.

— Ось, — тінь, що була Антильйо, дала йому в руки невеликий футлярчик. — Відкривай.

Попеля підняла вічко, й засвітилося лагідне бірюзове сяєво, мінячись та виграючи, зазираючи в кожен закуток кімнати. У футлярі на оксамитовій подушечці лежав срібний перстень, метал якого переплітався з блакитними та зеленими прожилками світла. Живі, повільні переливи світла, що їх випромінював перстень, і породжували те сяєво, яке обступало їх зусібіч.

— Дивовижно, абсолютна краса. Скільки він коштує?

Антильйо, мало-помалу осяяний мінливою грою синьої та зеленої барв, усміхнувся:

— Це не просто коштовність. Це єдиний відомий Перстень Справжнього Бачення.

— Він чарівний?

— Йому властиві нездоланні чари. Вдягни його.

Попеля дістала перстень із футляра, з повагою глянула на крамаря, що кивнув головою, і вдягла його на середній палець правої руки.