Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Я й не думав, що так багато людей стане на наш бік. Мабуть, у них ті самі почуття до Центрального Комітету.

Вовкулака щосили завив і помчав до Гоупської команди. Проте Гальфдан Чорний озирався, немов охоплений панікою. Він штрикав кудись своїм величезним дворучним мечем і нервово шукав ворога. Брунгільда, поводячись більш упевнено, в повній згоді з образом валькірії в крилатому шоломі, схопила його і сказала щось на вухо. Вони стали спина до спини, а між ними умостилася Глейд, нахилившись над мертвим тілом Торкела.

Юрба заревіла. Крики «Гоуп! Гоуп!» підхопили в усьому амфітеатрі навіть ті, хто не жив у тому окрузі. Усі вони поділяли почуття й сподівання, що ця мить може увійти в історію. Поки що віри не йметься, але, можливо, команда невеличкого округу зможе перемогти могутню команду з Майклгарда; зрештою, загинув великий чаклун Торкел — річ нечувана! Може, цей день стане кінцем кар’єри чотирьох легендарних драконовбивць?

Вовкулака, висолопивши язика, стрибав зі скелі на скелю. Коли він наближався до чотирьох гоупських гравців, Рольфсон і другий воїн піднімали мечі і щити. Але Вовкулака не шукав битви з ними. Останньої миті він змінив напрямок атаки і над головами воїнів скочив з каменя на Сигіду, матір Б’єрна та Інгеборг, цілительку команди. Незважаючи на удари воїнів, що, здається, навіть не пробивали його грубої шкури, Вовкулака вп’явся в горлянку Сигіди, аж поки загриз її. Потім, рикаючи, повернувся до обох воїнів, ошкіривши закривавлену пащу.

— Срібна зброя. Нам потрібне срібло або чари! — занепокоївся BE.

У тіні позаду Вовка відбувся якийсь рух. Блиснули леза. Вовк заскавучав і обернувся, щоб побачити, хто так несподівано проштрикнув його. Перед ним стояв загадковий ельф, повільно крутячи двома короткими мечами й відбиваючи напади ошкірених вовчих іклів. Юрба знову підскочила од збудження. Ерік скористався нагодою, щоб краще роздивитися персонажа свого батька. То був лісовий ельф, менший за ельфа-сидха, але дужчий на вигляд. Його обладунок був переважно шкіряний, але напрочуд гарно оздоблений, тож міг бути чарівним. Під каптуром ельфа Ерік бачив полиск золотого волосся — незвичайну поблажливість і єдине свідчення, що той персонаж — справді його батько.

Вовкулака тим часом рухався дедалі повільніше, важко сапав, з його пащі спадали на землю довгі пінисті клапті слини.

— Мечі, певне, отруєні, — зауважив Б’єрн.

— Атож, — відповів BE, захоплено стежачи за битвою.

Поки Вовкулака дедалі тяжче водив боками, Ерік знову поглянув на команду Центрального Комітету. Решта бійців не гаяли часу. Глейд, ставши над тілом, встромила йому в груди жезл із черепом на верхівці. Ефектно махнувши жезлом, вона показала ним у бік лісового ельфа з двома мечами, що завдав їм стільки клопоту. Оживлене тіло Торкела повільно підвелося з землі, повернулося обличчям до своєї мішені й полетіло.

— Смерть і руїна, що це? — прошепотіла Інгеборг.

— Навіть не можу уявити, — зчепив руки BE, виказавши цим рухом свій страх, дарма що сіре кам’яне обличчя воїна зберігало непроникний вираз.

Гаральд час од часу відводив очі від Вовкулаки, що конав, і раптом побачив, як наближається воскресла істота. Відбіг у тінь і знову зник, але зомбі Торкела годі було одурити маскуванням: він постійно змінював напрямок лету, повторюючи Гаральдові рухи.

Зненацька зграя ворон, невідь звідки й узявшись, каркаючи та галасуючи, перелетіла через межі амфітеатру й пірнула в центр конфлікту. Глейд відкинула назад свої пурпурові шати і щось вигукувала, піднявши вгору руки, тим часом її сиві коси немов струменіли в небо, скеровуючи птахів на інших членів Гоупської команди. Гоупський чаклун спромігся видобути й пустити на птахів спалах полум’я, чимало ворон упало й гупнуло об землю. Але в зграї були тисячі ворон, тож невдовзі вони оточили трьох видимих гоупських гравців. Рольфсон та його товариші лише безперестанку крутилися, ховалися між камінням і відбивали небезпечні напади чорних створінь, що лопотіли над ними крилами. Чаклун, що був у найгіршому обладунку й не мав шолома, упав, затуляючи очі руками. Тієї ж миті його цілковито поглинув чорний рухливий пташиний килим, невдовзі бідолаха вже не ворушився. Обидва воїни, опустивши голови, билися й далі, прикриваючись мечами і щитами від ворон, які каркали і дзьобали їх.

Зомбі своєю нещадною гонитвою показував, що Гаральд швидко просувається навколо арени.

— Куди він біжить? — дивувався BE.

— Ну а що він може вдіяти? — пригнічено відповів Ерік. — Він у пастці. Якщо він зупиниться, його вб’ють. А напавши на Гальфдана і Брунгільду, мабуть, не виграє, та й зомбі миттю наздожене його.

Тим часом зомбі, нахилившись, полетів до команди Центрального Комітету.

— Він там! — гукнула Інгеборг.

Гальфдан і Брунгільда напружилися, підняли зброю й були готові до миті, коли Гаральд матеріалізується перед ними. Але, ухилившись від їхніх ударів, він не зупинився для боротьби. Він навіть мечів не мав у руках. Натомість, пішовши перекидьки, прокотився крізь їхні удари й обіруч схопився за жезл Глейд. Гаральд щосили смикнув і видер його, поваливши її на землю, і, дарма що Гальфдан зачепив його мечем по плечу, аж він заточився, мерщій утік, тримаючи жезл над собою, мов трофей, на втіху юрбі, що подвоїла свої вітання.