Розділ «Над сонячним Ядраном»

— От бачиш! — вигукнула Геля і зневажливо глянула на Іва.

— Не вірю, — здвигнув плечима Іво.

— Це факт! — обурився Вацусь. Він говорив дуже схвильовано, наче сам був тією акулою або принаймні англійкою.— Там, кажу вам, такий переполох, люди бояться купатися!

— А що з англійкою?

— Вона нібито встигла втекти, бо чоловік здалеку побачив хижака і подав жінці руку, але все одно відкусив їй стопу.

— Чоловік?

— Не чоловік, а хижак — акула!

— Точнісінько, як у фільмі, — недовірливо мовив Іво. — Було про це в газеті?

— Як могло бути, коли це сталося сьогодні перед обідом?

— То мають сказати по радіо, в останніх новинах.

— Авжеж! Тільки вони навмисне не скажуть — бояться, щоб закордонні курортники не повтікали.— Вацусь сів на стілець і окинув усіх поглядом, силкуючись побачити, яке враження він справив на нас.

На мене, мушу визнати, величезне. Я вже перестав, було, вірити в акул, а тут така звістка! Я хотів обняти Вацуся, та поки наважився, він глузливо осміхнувся і запитав:

— Ну, як там ваш труп?

Йшлося, звісно, про мамута.

— Держиться,— згорда відповів я.— А ваш катафалк, якого нам довелося тягти на буксирі? — докинув зневажливо.

— Нічого й казати, в Тітограді сиділи два дні, поки поставили його на колеса. Купу грошей витратили. Старий сказав, що після цього сезону купить нового «фольксвагена», а «опеля» продасть у Варшаві. Я волів би «мерседеса», то хоч машина!

— Може, «фіата»? — засміялась Геля.

— Волів би «мерседеса-200». Капітальна машина! Старий твердить, що йому бракує двох тисяч доларів. Хай трохи покрутиться. Ти де мешкаєш? — запитав Вацусь ні сіло ні впало.

Я трохи загаявся з відповіддю. Сказати «під зірками» — ще подумає, що в мене кепсько з головою. Я й сам до пуття не знав, де, власне, мешкаю. На щастя, Геля знала те лучче за мене. Надувши злегенька губи, вона примружила котячі очі й випалила:

— Не знаєш? На острові Свети Стефан!