Розділ «Над сонячним Ядраном»

— Нашого «мерседеса» називає трупом,— докинув я.— І взагалі йому все перевернулося в голові. Тільки чи ми не переборщили? Нащо було запрошувати батьків?

Дядечко насупив брови.

— А хто запрошував?

— Як це — хто? Ви самі, дядечку. Батьків і Каріну.

— А й правда!

Відомо, дядечко — чоловік супергостинний, з розмахом, отож навіть у жартах трохи перебрав.

— Що буде, — запитав я, — коли завтра вони приїдуть до нас?

— Не до нас, а на Свети Стефан, — спростувала Геля.

— Ні, мої любі,— засміявся дядечко,— гадаю, що батько цього хлопця не такий наївний і не повірить в існування якогось Пірамідополопіриновича.

7

За рахунок пана Пірамідополопіриновича ми з’їли ще по одній порції горіхового морозива, вислухали під шелест пальм ще одну арію «пім-па-рам-па-пім-па-рам», помилувалися заходом сонця і грою ніжних барв на морі. Мали вже вирушити до готелю, одначе склалося так, що не вирушили, бо зненацька до нашого столика підійшов елегантний літній добродій. А потім було акурат, як у кіно, навіть цікавіше — адже це насправді.

Літній добродій — дуже пристойний, вишуканий — говорив по-італійському. Мав щастя, що натрапив на нашого дядечка, бо дядечко відказав йому такою чистою італійською мовою, мовби народився в славнозвісній Пізі й усе життя нічого не робив, тільки їв спагетті та грав на гітарі. Мав надзвичайний хист до мов. Опинись він навіть на Вогненній Землі і то, певно, домовився б з тубільцями. Тепер вони розмовляли зовсім вільно. Вся біда в тому, що я не тямив ні слова.

Постараюсь, одначе, відтворити все, як воно було. Отож підходить той дженджуристий добродій, і видно, що за пазухою у нього якась несподіванка. Але він дуже гречний, тож заводить спершу мову про погоду. Оповідає, що він взагалі зачарований Чорногорською Рів’єрою і захоплений тим, що немає дощу, хоч, правда, трохи опадів пригодилося б для плантацій помідорів та для виноградників. Проте найдужче його зачарував дядечко, особливо своєю достопам’ятною бородою та монументальною статурою.

Якусь мить дядечко вдає, ніби він здивований, а далі й собі захоплюється ввічливістю італійця і твердить, що не знає більш галантного народу. Додає ще кілька слів про область підвищеного тиску, центр якої міститься над Азорськими островами — саме завдяки їй можна милуватися безхмарним небом і казковим заходом сонця.

Коли вони обмінялися метеорологічною гречністю, елегантний добродій зняв до неба руки і вигукнув:

— Ви, пане, мені просто з неба впали!

І враз вибухла бомба, найбільша сенсація в Чорногорській Рів’єрі.

— Дозвольте представитися: я — Антоніо Бевіаква, кінорежисер. Ми знімаємо тут фільм.

— Це чудово! — гукнув дядечко.— Я вельми радий, що вам випала така прекрасна погода.

— Я довго стежив за вами, пане... — мовив чарівний режисер.— Шукаю когось саме такого, як ви. Така людина потрібна мені для невеличкого епізоду, і ніхто в світі не підходить більше, ніж ви. Вас не треба навіть гримувати.