Розділ «Край шумливих потоків»

— Хіба ви не чули, як ревів?

— Чув. То, мабуть, звичайний осел.

— Я бачив на власні очі! Зовсім дикий!

— Викинь собі це з голови, хлопче. Тут повно віслюків, їх використовують просто як тяглову силу. А що реве? Та ж кожен осел реве, особливо коли він хоче їсти або пити.

Я не міг викинути собі з голови, бо був певен, що здибав саме дикого віслюка. Не викинув і після обіду, коли ми вирушили на ослячу виправу. А поки що мене зацікавило дядечкове чародійство. Як я вже згадував, дядечко сидів навпочіпки й щось чаклував. У вогнищі горіли здорові головешки, над ними звисав міцний дріт, а на дроті — наша риба. Дядечко повільно обертав дріт...

— Це пестрюга з рожна,— сказав він.

Риба пахла так смачно, що мені слина потекла. Здавалося, що відтоді, як ми виїхали з Варшави, я й рісочки в роті не мав.

— Можу покуштувати, — великодушно озвався я.

Дядько зняв з дроту одну рибину, поклав її на покришку від судків.

— Хай прохолоне, — мовив,— а тоді покуштуєш.— Щоб мені волосся між зубами виросло, коли тобі не смакуватиме!

Мушу визнати, дядечкові ніколи не виросло волосся між зубами, бо пестрюга з рожна була суперласощами. Знявши пригорілу шкірку, я побачив чудове, ніжне, рожевувате м’ясо. Воно трішки пахло димом і риб’ячим жиром. Одірвав шматочок. Ну, скажу я вам — розкіш! Куди там усякі фрикасе! Їжа богів!

— Ну як? — поспитався дядько.

— Нічого,— відповів я. — Можна їсти.

— Якщо тобі не до смаку, то я можу відкрити гуляш із телятини.

— Ні! — вигукнув я.— Це просто восьме чудо світу! Восьме і дев’яте водночас, а вам, дядечку, треба присвоїти за це звання заслуженого кухаря!

По обіді нас огорнули блаженні лінощі. Полягали ми на матрацах біля потоку, в тіні ялин. В животах у нас було чудо кулінарного мистецтва, у вухах — шум водоспаду, а в головах — розмаїті веселі думки, бо ж відомо: після такої учти ні про що більше не хочеться думати, тільки про щось веселе й безтурботне.

Отак ми думали б до самого вечора, коли б не жахливий рев осла.

— Сто чортів! — зірвався дядько.— Не міг цей капловухий вибрати собі іншого місця!

— Я ж вам казав — то дикий осел.

— Дикий не дикий, а реве, як та єрихонська труба. Певно, шукає води. Треба нам його вполювати.