Розділ «Край шумливих потоків»

— Яка премія?

— Два дні не мити судків.

— Згода!

Раз конкурс — значить, конкурс. Я напружив зір, вихилився з машини і коли б міг, то полетів би поперед мамута, аби тільки перемогти в цьому конкурсі. Бо я зовсім не збирався два дні чистити жирні судки. Отож я втупився в обрій, де голі скелі сходилися з блакиттю... Минали хвилини, які в таких випадках тягнуться довше, ніж години. Вже скінчилася крутизна, ми їхали плоскогір’ям поміж скель і кущів тамариску, а моря нема та й нема.

Нарешті ми обидва крикнули водночас:

— Є!!!

Справді, було. Лежало внизу, під нашими ногами — велике, широке, майже зливаючись із обрієм. Пречудовне видовисько з тисячометрової висоти. Скелі, море, блакить небосхилу, і на морі — пароплав, за яким тягнеться смуга диму — мов іграшка, мов щось бачене у сні.