Розділ «Край шумливих потоків»

А батько на те по-польському:

— Вацусю, ради бога, перестань, бо дам у морду! Хоч при чужоземцях поводься пристойно!

Ну от, будь ласка — хто б іще потрапив забити тунель у Чорногорії, як не любі наші земляки! От вам і польська фантазія! Змогли взяти Сомосьєрру[7] можуть і стати якраз посеред дороги!

Дядечко нічого не сказав, удав, що не розуміє по-англійському, отож хлопчак і накинувся на батька:

— Хіба ти не бачиш, тату, що це італійці? Зразу можна пізнати по бороді та капелюху.

Засмучений власник «опеля» почухався за лівим вухом. Не знав, по-якому балакати. От Вацусь до нього:

— Ти ж, тату, вивчав латину, шпар латиною, вони, напевно, кумекають!

За хвилину в прегарному каньйоні полилася мова Цезарів та Овідіїв.

Дядечко не витримав, пирснув сміхом, а далі так зареготався, що здавалося, боки порве. Проте, на щастя, не порвав, а тільки вигукнув:

— Говоріть, пане, по-людському, а то я лопну!

— Я зразу відчув, що це поляки! — мовив Вацусь.

— Поляки! Поляки! — закричали влад батько, мати і донечка. Їм хотілося кинутися дядечкові в обійми, але дядечко сидів за кермом, отож вони не кинулись, а тільки почали благати, щоб їх рятували.

Дядечко із знанням справи взявся до роботи: з-під заднього сидіння вийняв трос, причепив «опеля» на буксир і ну витягати. Чиста робота, комар носа не підточить!

Вацусь тим часом зацікавився нашим мамутом. Відтягнув мене вбік:

— Де це ви роздобули такого трупа?

— Це ваш «опель» — труп! — буркнув я.

— Людино добра, це найновіша модель, тільки мій старий не вміє водити. Тремтить перед кожним поворотом і повзе із швидкістю сорок кілометрів. Здохнути можна! Ви куди прямуєте?

— У невідоме.

— Не жартуй. Мабуть, до Будви?

— Де це?