Розділ «Частина V»

— Свята правда,— погодився він, і ми засміялися.

— Я покидаю вас,— сказала Кавіта, поцілувавши мене в щоку.— Мені треба повертатися на роботу. Ліне, якось зустрінемося найближчим часом. У тебе такий чудовий... такий дикий вигляд, яар. Ніколи не бачила людини, яка була б така схожа на ходячу легенду.

— Ну, щодо легенди не знаю, але кількома історіями я міг би поділитися — не для друку, зрозуміло. На розмову за обідом вистачить.

— З нетерпінням чекатиму,— відповіла вона, подивившись на мене довгим поглядом, що відгукнувся в мені відразу в декількох місцях.— Відпустивши мене, вона з усмішкою звернулася до Дідьє: — Сподіваюся, Дідьє» ти не розчулишся через те, що Лін повернувся, яар, і залишишся таким самим задерикуватим, як і раніш... Заведися з ким-небудь тут — заради мене.

Я провів її поглядом. Офіціянт приніс випивку, і Дідьє зажадав, щоб я все-таки сів.

— Друже мій, стоячи можна їсти — якщо обставини примушують, або займатися сексом — якщо умієш, але пити віскі навстоячки неможливо. Це варварство. Хіба що людина промовляє при цьому тост на честь чогось дуже величного. А в решті випадків той, хто п’є віскі навстоячки,— сущий дикун, який ні перед чим не зупиниться.

Довелося сісти; Дідьє підняв свою чарку і виголосив:

— За тих, хто вцілів!

— А за тих, що полягли? — запитав я, не піднімаючи своєї чарки.

— І за них теж,— погодився він, приязно всміхнувшись.

Я цокнувся з ним і перехилив чарку.

— А зараз,— переставши усміхатися, мовив він категоричним тоном,— розкажи мені, що у тебе сталося.

— Звідки починати? — усміхнувся я.

— Я маю на увазі, що за проблема не дає тобі спокою зараз? У тебе такий рішучий вираз обличчя, що це неспроста.

Я мовчки дивився на нього, потайці радіючи з того, що перебуваю в товаристві людини, яка читає мої думки з виразу обличчя.

— Ліне, у тебе дуже стурбований вигляд! Що тебе гризе? Поділися зі мною. Якщо тобі буде легше, почни з Афганістану.

— Хадер загинув,— відповів я безпристрасним тоном, роздивляючись порожню чарку.

— Ні! — з жахом вигукнув Дідьє.

— На жаль, так.

— Ні, не може бути! Я знав би про це. Про це говорило б усе місто!