Розділ «Частина V»

— Ти сперечатимешся зі мною? — грізно скривив губи Салман.

— Ні,— роздратовано відповів Ендрю.— Я поїду з ними.

— Всього залишається вісім душ. Ми з Санджаєм, Абдулла, Амір, Раджив, Малюк Тоні, Фарід і Махмуд.

— Дев’ять,— поправив я його.— Нас дев’ять.

— Ти в цьому не береш участі, Ліне,— спокійно відгукнувся Салман.— Ти поїдеш до Раджубгая, а потім до своїх хлопців у майстерню, щоб попередити їх.

— Я не покину Абдуллу,— так само спокійно відповів я.

— Може, буде краще, якщо Лін поїде до Назіра? — запропонував Амір, близький друг Ендрю.

— Одного разу я вже залишив Абдуллу, і більше цього не повториться,— заявив я.— У мене таке відчуття, що сама доля не велить мені залишати його, Салмане. Я їду з вами. З Абдуллою, Махмудом Мелбафом і всіма іншими.

Салман, спохмурнівши, замислено дивився на мене. Мені спало на думку, що його перекошене обличчя — одне око нижче за друге, зламаний ніс перехняблений набік, шрам у кутку рота — стає симетричним лише тоді, коли він напружено думає про щось.

— Гаразд,— погодився він нарешті.

— А це що за чорт?! — вибухнув Ендрю.— Він піде на діло, а я буду нянькою коло дитини?

— Ендрю, не виступай,— примирливо мовив Фарід.

— Ні, я виступатиму, дідько б мене вхопив! Мене вже нудить від цього клятого гори! Так, Хадер любив його, узяв із собою до Афганістану, ну і що? Хадера більше немає, його час уже скінчився.

— Угамуйся, хлопче! — спробував заспокоїти його Амір.

— Угамуватися? Та порав я Хадера разом з його горою!

— Думай, що говориш,— процідив я крізь зуби.

— Думати? Я можу придумати і краще! — войовниче задер підборіддя Ендрю.— Я порав твою сестричку. Як тобі це сподобається ?

— На жаль, у мене немає сестрички,— відповів я рівним тоном. Дехто зареготався.

— Тоді попораю твою маму,— прогарчав він,— і у тебе з’явиться сестричка!

— Ну, годі! — гаркнув я у відповідь, стаючи у бойову позицію.— Виставляй свої граблі!