Розділ «9. Локкі та Демосфен»

Лінберрі взяла прилад й важко сіла за стіл. Полковник Графф вивів Валентину геть.

Вони вийшли на футбольне поле. Солдати йшли за ними, тримаючи дистанцію. Вони розійшлися й сформували коло, щоб охороняти з якомога ширшого периметру.

— Валентино, нам потрібна твоя допомога.

— Яка саме?

— Ми самі поки не певні. Допоможи нам визначити, чим саме ти можеш допомогти.

— А що сталося?

— Ми не знаємо, і саме у цьому й полягає проблема.

Валентина не втрималася і засміялася.

— Я не бачила його три роки. Увесь цей час він був у вас під носом.

— Валентино, твій батько ніколи не зможе заробити стільки грошей, скільки потрібно, щоби долетіти з Землі до Бійцівської школи. Тож цей переліт — справа серйозна.

— Якось цареві наснився сон, — промовила Валентина, — і він наказав мудрецям розтлумачити його, інакше вони помруть. Це міг зробити лише Даниїл, бо був він пророком.

— Ти читала Біблію?

— Цього року ми проходимо класику з англійської. Та я не пророк.

— На жаль, я не можу розповісти тобі всього про ситуацію Ендера. На це пішли б години, навіть дні, та все одно потім, заради безпеки, довелося б ув’язнити тебе, адже інформація ця — суто конфіденційна. Тому давай обійдемось обмеженою інформацією. Існує гра, в яку наші учні грають із комп’ютером. — Полковник розповів їй про Край Світу, закриту кімнату й обличчя Пітера в дзеркалі.

— Не Ендер показує фото Пітера, а комп’ютер. То спитайте комп’ютер.

— Він не знає.

— Я теж не знаю.

— Уже вдруге, поки Ендер із нами, він заводить гру в глухий кут. Гру, яка, здається, не має виходу.

— Першого разу він вийшов?

— Зрештою.