Розділ «5. Ігри»

— Ти підвищуєш голос на мене, солдате? — дуже м’яко запитав Деп.

Настрій у кубрику змінився. Лють Бернарового оточення й ледве прихована зловтіха решти змінилися на тверезу врівноваженість. Слово мав авторитет.

— Ні, сер, — сказав Бернар.

— Усі знають, що система автоматично зазначає ім’я відправника.

— Але я цього не писав! — знову перейшов на крик Бернар.

— Кричати? — підняв брови Деп.

— Учора хтось надіслав листа за підписом «Бог», — додав Бернар.

— Невже? — здивувався Деп. — Я не знав, що він підключений до нашої мережі.

Деп розвернувся й вийшов, а кубрик залився сміхом.

Спроба Бернара стати вождем свого набору зійшла нанівець. Із ним залишилося кілька пацанів, але то були найбільш жорстокі. Ендер знав, що, поки не закінчиться початковий період, йому буде непереливки. Проте втручання в комп’ютерну систему спрацювало як слід. Бернар стримувався, і тепер усі хлопці, котрі були чогось варті, звільнилися з-під його впливу. А найкращим стало те, що Ендер домігся цього, не відправляючи ворога на лікарняне ліжко. Найліпший спосіб.

Тепер він поринув у вельми важливу роботу зі створення системи захисту власного комп’ютера. Наявні програми не вдовольняли його. Якщо шестирічна дитина спромоглася їх розколоти, то встановлені вони були як забавка, а не справжній захист.

Ще одна гра, вигадана для них учителями. Але в цю гру він грав добре.

— Як ти це провернув? — спитав його за сніданком Шен.

Ендер спокійно зауважив, що вперше за один із ним стіл сів одногрупник.

— Ти про що?

— Відправив послання під фальшивим ім’ям. Підписався Бернаром! Це було круто. Тепер усі його називають Задоглядачем, а при вчителях просто Глядачем, та всі ж розуміють, на що він дивиться насправді.

— Бідолашний Бернар, адже він такий тендітний, такий чутливий.

— Годі, Ендере. Ти ламанув систему. Розкажи, як тобі це вдалося.

Ендер хитнув головою й усміхнувся.

— Дякую, що вирішив, ніби я настільки тямущий. Я просто першим помітив, не більше.