Розділ «1. Третяк»

Лікар викручував щось із потилиці Ендера, коли раптовий біль розпеченою голкою пройняв його наскрізь. Судоми пронизали спину, тіло різко вигнулося назад — Ендер ударився головою об стіл. Ноги смикнуло догори, руки перекрутилися від болю.

— Діді! — покликав лікар. — Допоможи мені!

Захекавшись, улетіла, медсестра.

— Треба розслабити м’язи. Сюди, хутко! Чого чекаєш?

Що вони робили — Ендер не бачив. Його тіпнуло вбік так, що він упав зі столу.

— Хапайте! — вигукнула медсестра.

— Тримай, тримай його.

— Самі спробуйте — він дужчий за мене.

— Не так різко! Серце може зупинитися!

Ендер відчув укол у шию над коміром сорочки. Почало пекти, та м’язи, там, куди поширювався цей вогонь, розслаблялися. Нарешті можна було заплакати від болю та переляку.

— Ендрю, все гаразд? — спитала медсестра.

А Ендрю втратив дар мови. Його підняли та поклали на стіл, перевіряли пульс і решту всього, чого Ендер взагалі не розумів. У лікаря тремтіли руки й дрижав голос.

— Вони змушують дитину три роки носити цю річ — і на що вони сподіваються? Сьогодні ми його мало не вимкнули, ось так! Запросто могли назавжди відключити йому мозок.

— Скільки триває дія препарату? — запитала медсестра.

— Хлопчику необхідно лежати тут щонайменше годину. Наглядай за ним. Якщо за п’ятнадцять хвилин він не заговорить, поклич мене. Ми справді могли його відімкнути. Я вам не жучара, щоб усе знати наперед.

Ендер повернувся в клас до пані Пемфрі за чверть години до закінчення уроку, і все ще ледь тримався на ногах.

— Усе гаразд, Ендрю? — спитала вчителька.

Він кивнув.

— Ти захворів?

Він похитав головою.