Цей міністр усе своє життя був ворогом імператора і називав його зрадником свободи; ох, цього міністра вирізняло суворе і пряме серце. Але тепер, золотого вечора, коли вони гуляли по парку і міністр слухав імператора та його розповіді, які під впливом любові перекручували правду, дізнавався про його помилки і скорботу, він уперше, потихеньку, але досить виразно почав розуміти, що на світі є ще й інші закони, ніж ті, за якими він жив, інші закони, ніж закони непохитних переконань і сумління, вірності та зради.
— Ваша Величносте, — мовив міністр із великою щирістю давнього якобінця, — чуючи, як ви говорите так, я запитую себе, чому я так довго гадав, що повинен вважати вас за зрадника. Сьогодні, але, на жаль, уже запізно, я вважаю, що ви — найвірніший чоловік у цьому світі!
— Для цього ніколи не буває пізно, — тихо сказав імператор.
Назустріч їм ішов слуга і доповів про графиню Валевську. Давно вже, здавалося імператорові, він не бачив її. Тримаючи свою дитину, його дитину за руку, вона стояла перед ним з напівприкритим вуаллю обличчям, у чорному вбранні, тож він злякався на мить і зупинився, бо мав враження, ніби вона прийшла на його похорон, ніби він уже труп. Графиня, певне, помітила його переляк, пішла йому назустріч, схилилася над його рукою. Імператор узяв її за руку й повів у кімнату, яку колись звелів обставити для себе, і то тільки на те, щоб утішити імператрицю Жозефіну і дати їй змогу думати, що він тут часто зупинятиметься. Дав руку хлопчикові, всміхнувся і довго мовчки стояв перед жінкою. Кілька разів показав рукою на диван. Але вона й далі стояла.
— Я хотіла ще раз побачити вас, — мовила графиня.
Ще недавно її обличчя було маленьким і витонченим, як і багато років тому, коли він познайомився з нею. Тепер вона видавалася худою, змарнілою і виснаженою. Як швидко змінюються жінки, надто ті, які люблять і страждають! Колись ніжний срібно-білястий пушок укривав її білі маленькі щоки, солодкий мох, на якому спочивали його вуста. Тепер щоки були голі, пусті й запалі. Губи утворювали вузьку сувору щілину.
— Ваша Величносте, — сказали ті вузькі скупі вуста, — я хочу попросити вибачення.
— Аж ніяк, аж ніяк, за що, навіщо? — вигукнув імператор.
— І все ж, — мовила графиня, — я саме тому й приїхала і повинна сказати вам про це. Я повинна сказати вам про це, — повторила вона.
— Гаразд, будь ласка! — майже нетерпляче погодився імператор. Він знав усе, що вона хотіла сказати йому.
Графиня мовчала, злякавшись його нетерпіння. Вона до всього ретельно підготувалася, а тепер усі слова зникли й розвіялись. Вона навіть плакати не могла.
Імператор підступив до графині, лагідно взяв її за руки, наблизив свої великі ясні очі до її обличчя і сказав:
— Ви хотіли признатися мені, що не завжди любили мене. Я знаю це вже давно. Ви любили тільки Польщу, свою батьківщину. Ви прийняли мою любов, щоб визволити Польщу. Тільки потім ви трохи навчилися любити імператора. Правда? Ви це хотіли сказати мені?
— Це ще не все! — скрикнула вона.
— Що там іще?
— Ваша Величносте, я люблю вас і досі! — майже затято відповіла графиня й підняла обличчя. — Я люблю вас і досі, тільки вас, а не мою батьківщину і не імператора. Хоч куди ви підете, я хочу бути з вами.
Імператор відступив назад. Помовчав хвилину, потім сказав суворо і ясно, голосом, яким звик розмовляти з солдатами:
— Ідіть, графине! Коло мене небагато місця. Будь ласка, ідіть. Я й досі вас люблю. Я ніколи не забуду вас. Я й досі люблю вас.
Імператор дививсь, як вона пішла гордо і твердо, на струнких міцних ногах, які він любив, відважною ходою, від якої ворушилось усе тіло, а тендітні слабкі плечі видавались по-королівськи штивними і сильними.
Імператор думав про те, що став суворим. Але ж то була єдина жінка, про яку він знав, що вона зрозуміла його і любила його суворість. І добре розуміла й те, що він не зміг би довго перебувати з нею. На мить прислухався. Почув схлипування за дверима і заспокійливий голос своєї доньки Гортензії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сто днів. Левіафан» автора Рот Йозеф на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сто днів“ на сторінці 41. Приємного читання.