Двері вмить відчинилися, Зорбас, босий, без сорочки, вилетів надвір, крутнув головою сюди-туди і, побачивши мене, розкрив обійми, але одразу знічено опустив руки.
— Радий тебе бачити, хазяїне! — сказав він нерішуче й похнюплено застиг на місці.
Я все-таки спробував подратувати його.
— Радий вітати тебе з завершенням твоїх трудів! — сказав я насмішкувато.— Не підходь близько, від тебе тхне туалетним милом.
— Аби ти знав, скільки я мився, хазяїне,— пробурмотів Зорбас,— скільки шкріб свою чортову шкіру, перш ніж появитися перед тобою! Цілу годину купався. Але цей проклятущий запах... Хоча, я думаю, не таке це вже й лихо. Вивітриться, і сліду не залишиться.
— Зайдімо,— сказав я, ледве стримуючи сміх.
Ми ввійшли; халабуда пахла пудрою, милом, жінкою.
— А це що за страмота, ти можеш мені сказати? — вигукнув я, побачивши розкладені по скрині сумочки, туалетне мило, жіночі панчохи, червону парасольку, дві пляшечки парфумів.
— Подарунки...— промимрив Зорбас, похиливши голову.
— Подарунки! — проревів я, вдаючи розгніваного.— Що за подарунки?
— Подарунки, хазяїне, не сердься. Це для бідолашної Бубуліни... Великдень наближається, а вона ж теж людина.
Сміх розпирав мене.
— А найважливішого ти їй так і не привіз,— кинув я.
— Що саме?
— Фату.
І я розповів йому, чого навигадував закоханій мегері.
Зорбас пошкріб потилицю й задумався.
— Ти недобре зробив, хазяїне,— нарешті мовив він.— Недобре зробив, даруй мені. Такі жарти, хазяїне... Жінка — слабка істота, тендітна, скільки тобі ще казати? Як порцелянова ваза. Вона потребує великої уваги, хазяїне.
Мені стало соромно. Я й сам шкодував, що таке вчинив, але було вже пізно. Довелося перевести розмову на інше.
— А канат? — запитав я.— А інструменти?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» автора Казандзакіс Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса“ на сторінці 86. Приємного читання.