Розділ «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса»

Зжовк і Зорбас, позеленів, а його блискучі очі помутніли. Тільки надвечір погляд його прояснів, він простяг руку, показав на двох великих дельфінів, що вистрибували з води, граючи в перегони з пароплавом, і радісно вигукнув:

— Дельфіни!

І лише тоді я помітив, що вказівний палець його лівої руки був відтятий майже до половини.

— Що сталося з твоїм пальцем, Зорбасе? — скрикнув я.

— Нічого! — відповів він, ображений, що я не зрадів дельфінам так, як мав би зрадіти.

— Відрізало в якійсь машині? — не відступав я.

— Та яка там машина! Я сам його відрізав.

— Сам? Навіщо?

— Що ти розумієш, хазяїне! — мовив він, здвигнувши плечима.— Я ж казав тобі, що перепробував усіх ремесел. Якось був я й гончарем. Любив це ремесло до нестями. Чи знаєш ти, що то таке — взяти кавалок глини й зробити з нього що Хочеш? Хуррр! — гуде круг, кавалок крутиться, як несамовитий, а ти над ним і кажеш: зроблю глечик, зроблю миску, зроблю світильник, зроблю чорта! Ось що таке людина, скажу я тобі. Воля!

Зорбас забув про морську хворобу, вже не гриз лимон, очі його заблищали.

— Ну, а палець? — допитувався я.

— Ага! Він заважав мені на крузі: стирчить, не дає робити те, що хочу. То я одного дня схопив тесло, та й...

— І що, не боліло?

— Як би то не боліло? Хіба я колода? Я людина, і мені болить. Але ж він заважав у роботі, кажу ж тобі, от я його й відрубав.

Сонце вже зайшло, море трохи заспокоїлося, хмари розвіялись. У небі затремтіла вечірня зірка. Я подивився на море, на небо і поринув у роздуми. Отак любити ремесло, щоб узяти тесло й відітнути палець, хоч тобі й болить... Але я приховав хвилювання.

— У такий спосіб можна зайти надто далеко, Зорбасе! — сказав я, сміючись.— Отак само колись один аскет, як розповідають житія, побачив жінку, і в нього прокинулось бажання, то він схопив сокиру...

— Бодай його лиха година побила! — урвав мене Зорбас, дібравши, що буде далі.— Щоб отаку річ відрубати! Сто чортів йому в печінку, дурневі! Адже ця благословенна річ ніколи не заважає...

— О ні! — заперечив я.— Заважає, та ще й як...

— У чому?

— Потрапити в царство небесне.