Розділ «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса»

Зорбас курив повагом, пускаючи дим носом, і не відривав погляду від моря.

— Завтра завіє сірокко,— озвався він нарешті.— Погода зміниться. Підуть у ріст дерева, набухнуть груди дівчат, тісно їм стане в кофтинках. Весна, шельма така, сатанинська пора!

Помовчавши, він провадив далі:

— Як добре, що цей світ є витвором сатани. Гарну жінку, весну, вино — все це витворив сатана, а бог сотворив ченців, піст, шавлію, бридких жінок,— тьху! — провалилося б воно все крізь землю!

При цих словах Зорбас кинув лютий погляд на бідолашну мадам, яка тепер скулилась у кутку, слухаючи його, і тільки час від часу благала:

— Зорбасе... Зорбасе...

Але він закурив нову сигарету й знову задивився на море.

— Навесні,— сказав він,— панує сатана; розпускаються пояси, розстібаються кохтини, зітхають баби... Гей, пані Бубуліно, забери геть свої лапи!

— Зорбасе... Зорбасе...— заблагала знову мадам.

Вона нахилилась, узяла хустку, втиснула її Зорбасові в руки.

Той викинув сигарету, вхопився за вузлик, розв’язав його і втупився в те, що опинилось на його розкритій долоні.

— Що це таке, пані Бубуліно? — гидливо скривився він.

— Кільця... Колечка. Моє золото... Обручки...— тремтячи» бурмотіла стара сирена.— Тут ось і кум, дай йому боже здоров’я, вечір гарний, сірокко, бог нас бачить, давай обручимось, Зорбасику!

Зорбас поглядав то на мене, то на мадам Ортанс, то на обручки. Зграя демонів боролася в ньому, але ще жоден не переміг. Нещасна жінка зі страхом ловила мій погляд.

— Зорбасику... Зорбасику...— воркотала вона.

А я вже підвівся на ліжку й чекав, який з різних шляхів обере Зорбас.

Раптом він струснув головою — прийняв рішення. Обличчя його проясніло, він плеснув у долоні й скочив на ноги.

— Ходімо надвір! — крикнув він.— Під зорі, хай нас бачить бог! Куме, візьми обручки. Ти вмієш співати псалми?

— Ні, не вмію,— відповів я, вже підхопившись із ліжка й допомагаючи підвестись мадам.

— Зате я вмію. Забув тобі сказати — був я й причетником, допомагав попові на весіллях, на хрестинах, на похоронах, вивчив тропарі вздовж і впоперек. Ходімо, моя Бубуліно, дибай, моя качечко, ходімо, французька бригантино, стань по праву руку від мене!