Розділ «Оповідання та новели»

— Було аж три десятки, са-а, коли почався гра, але здається джентльмени з’їв їх усі. Може, са-а хотів би з’їсти перша сорт помаранча. Я можу знайти для...

— Якщо хто-небудь здумає запропонувати мені сьогодні помаранчі, я йому всю морду розіб’ю, — сердито закричав Кід. — Зараз же, де хочеш, знайди мені персика, а то тобі погано прийдеться.

Нагородою за напад на шалено дорогий і багатющий буфет Денвера Діка був лише один останній персик, що якимось дивом уникнув епікурейських щелепів[331] шукачів щастя. Він зараз же зник у Кідовій кишені, і невтомний фуражир поспішив якнайшвидше понести свою коштовну здобич. Опинившись на тротуарі, він ледве глянув на полісменів, які розсаджували по екіпажах своїх заарештованих, і широкими швидкими кроками рушив додому.

На серці у нього було ясно. Так колись середньовічні лицарі, після небезпеки і великих подвигів, поверталися до своїх прекрасних дам серця. Кідова дама серця дала йому наказ, і він зараз же послухався. Правда, треба було лише дістати персика, що їй його забажалося; але це не такий уже й малий подвиг роздобути персика опівночі взимку, на вулицях, укритих збитим, як залізо, лютневим снігом. Їй захотілося персика... Їй, його коханій, і він весь час придержував у кишені коштовний плід, боячись, щоб якось його не загубити. По дорозі Кід зайшов у аптеку і звернувся до фармацевта в окулярах:

— Будь ласка, подивіться, чи не поламав я собі ребра. Я оце вскочив у невеличку замороку і скотився з другого поверху.

Аптекар оглянув його.

— Ні, переломів немає, — був його діагноз, — але тіло так побите, що можна подумати, що ви двічі скотилися з Ейфелевої вежі.

— Ну, це нічого, — сказав Кід. — Дайте мені, будь ласка, одежну щітку.

Молода чекала в м’якому світлі від рожевого абажура. Значить, ще не минули часи чудес. Їй досить було тільки висловити найменше бажання — квітку, гранат... ах, ні, вона ж захотіла персика — і її чоловік зараз же пішов шукати його, не зважаючи на нічну пору, бо ніщо в світі не могло йому перешкодити виконати бажання його коханої.

І ось він стоїть біля неї і кладе їй у руку персика.

— Ах, поганий хлопчисько, — каже вона любовно. — Хіба ж я просила персика? Мені здається, я б з більшою охотою з’їла помаранчу.

Хай буде благословенна молода!

Провісник весни[332]

Переклад М. Рябової

Задовго до того, як у грудях тюхтіюватого селюка виникне передчуття весни, городянин уже твердо знає, що богиня у зеленому вбранні знову зійшла на свій престол. Сидячи між чотирьох кам’яних стін, він снідає — їсть яйця та грінки — і читає у вранішній газеті всякі весняні повідомлення.

Бо колись вісником весни була поява в нас особливо ніжних почуттів, що з’являлися в нашому серці, а тепер їх замінило агентство Ассошиейтед Пресс.

Спів першої коноплянки в Хакенсаку; зелене вбрання кленів у Бенінгтоні; котики на вербах уздовж головної вулиці в Сіракузах; перший ураган в Сент-Луїсі; лебедина пісня лонг-айлендської устриці; песимістичний прогноз щодо врожаю персиків у Помптоні (штат Нью-Джерсі); поява на озері біля станції Білджуотер прирученої дикої гуски з переламаною лапою; підступна спроба Аптечного тресту нагнати ціну на хінін, викрита членом конгресу Джінксом; перша розбита блискавкою тополя, під якою екскурсанти шукали захисту від грози; перше скресання криги на річці Аллегейні; фіалка біля моху, що її знайшов у Раунд-Корнерсі наш кореспондент, — ось які ознаки пробудження природи передає телеграф, мудрому місту, тоді як фермер на своїх сумних полях бачить ще лише повновладну зиму.

Але всі ці ознаки суто зовнішні. Справжній провісник весни — наше серце. Тільки тоді, коли Дафніс починає шукати свою Хлою[333], а Майк — свою Меггі, тільки тоді можна бути певним, що весна справді прийшла, і тільки тоді можна сміливо повірити газетному повідомленню, що на пасовиську фермера Петтігрю вбили гримучу змію завдовжки п’ять футів.

Перша фіалка ще не розквітла, коли містер Пітере, містер Регздейл і містер Кід, сидячи на лаві в Юніон-сквері, змовилися про щось. У цьому тріо волоцюг за д’Артаньяна[334] був містер Пітере. Він являв собою найбруднішу, наймізернішу пляму на тлі зелених садових лав. Але в ту хвилину він відігравав першу роль.

У містера Пітерса була жінка. Досі ця обставина не давала йому ніякої переваги перед Регзі і Кідом. Але сьогодні саме вона наділяла його особливою владою. Щасливо уникнувши кайданів шлюбного життя, друзі містера Пітерса не раз брали його на глузи за те, що він зважився пуститися по таких бурхливих хвилях, але тепер вони мусили визнати одне з двох: або що доля наділила його особливою передбачливістю, або що йому просто надзвичайно пощастило.