Розділ «Маленькі шедеври великого майстра»

Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

Жодного нудного рядка: що не абзац — то несподіванка, яка то вибухає сміхом, то примушує стрепенутися, кидаючи вам виклик, то неначе штрикне під ребра, кепкуючи з вашого переляку...

Ф.Патті

Читацький інтерес до творчої спадщини О.Генрі вже понад століття залишається навдивовижу стійким: на нього не впливають ані досить стримані вердикти критиків та істориків літератури, які відводять цьому письменникові вельми скромне місце в лоні американської національної традиції, ані поява нових яскравих зірок на літературному небосхилі, ані періодичні сплески попиту на широко розрекламовані “бестселери”, які змінюють один одного на полицях книжкових магазинів, приносячи видавцям величезні прибутки. Перекладені багатьма іноземними мовами новели О.Генрі й сьогодні перевидаються мільйонними накладами на всіх континентах, а його афоризмами активно послуговуються і відомі політики, і пересічні громадяни в різних країнах світу. Розроблені ним “рецепти” новелістичного письма стали своєрідним хрестоматійним каноном для тих, хто опановує основи письменницької майстерності в літературних школах та інститутах. Ще в 1918 році Американська академія образотворчих мистецтв і музики заснувала премію імені О.Генрі, якою щорічно нагороджують автора найкращого короткого оповідання, надрукованого в американській пресі. Серед тих, хто свого часу був удостоєний цієї почесної нагороди, такі визнані майстри слова, як Юдора Велті, Фленнері О.Коннор, Джойс Керол Оутс.

Художній світ новелістики О.Генрі є потужним джерелом дивовижної енергетики — енергетики щирої людяності, світлого гумору і життєдайного оптимізму. Щедрий на приголомшливі несподіванки та дивовижні збіги обставин, цей світ завжди кидає публіці інтригуючий виклик, спокушаючи розгадати фабульну загадку й подумки передбачити фінал. При цьому О.Генрі настільки віртуозно грає на струнах читацьких очікувань, що, в черговий раз помилившись у своїх прогнозах щодо розв’язки, ми відчуваємо не розчарування чи досаду, а неабияке емоційно-інтелектуальне задоволення. Приємно вражені винахідливістю новеліста, його іскрометною фантазією та рідкісним даром помічати смішне у найбуденніших речах, ми залишаємося вдячними йому і за хвилини світлої радості, і за ту особливу ауру теплої сердечності й доброти, що випромінює його незбагнений талант.

О.Генрі нерідко називають “романтиком XX століття”, дорікаючи йому за майже казкову штучність фіналів, за відсутність чіткої соціальної перспективи у поглядах на суспільство, за прагнення прикрасити дійсність присутністю чуда. Ще за життя письменника у середовищі літературних критиків за ним міцно закріпилася репутація “великого розрадника”. Прикметно, що одні вкладали в це поняття виключно позитивний смисл, відзначаючи життєстверджуючий оптимізм та гуманістичну забарвленість його творів. У вустах інших ця метафора набувала відверто негативних інтонацій: його звинувачували в ігноруванні суспільних конфліктів і протиріч, у небажанні помічати темні сторони життя.

Загальна тональність новел О.Генрі й справді була досить далекою від тієї соціальної загостреності та викривального пафосу, що стрімко зміцнювали свої позиції в американській літературі початку XX ст. Якщо так звані “розгрібані бруду" (Е.Вортон, Е.Синклер, Ф.Норріс, Дж.Лондон та ін.) змальовували США як країну зруйнованих мрій та вражаючих контрастів, то О.Генрі пропонував читачеві дещо відмінну візію реалій тогочасного суспільного життя. Далекий від будь-якої політичної заангажованості, він зображав страждання й радості, будні і свята “маленької людини”, такого собі пересічного американця, що живе у складному й жорстокому світі, щоденно виборюючи право залишатися людиною. Саме йому й були адресовані новели О.Генрі, які несли в собі розраду і втіху, даруючи хисткий промінчик надії. Тож не дивно, що твори О.Генрі часто порівнюють з “різдвяними оповіданнями” відомого англійського письменника Ч.Діккенса, в яких добро завжди перемагає зло, а герой, достойний кращої долі, обов’язково знаходить своє щастя.

У рецензії на збірку О.Генрі “Запалений світильник” (1907) літературний критик Генрі Джеймс Сміт писав: “У його історіях є щось таке, перед чим неможливо встояти, навіть попри усі їхні недоліки; вони такі життєрадісні й безтурботні, такі геніальні в своїх коментарях і так приємно забарвлені сентиментальністю, яка своєю оманливістю нагадує Бродвей, але водночас є навдивовижу спонтанною й щирою”. Саме щирість була домінуючою у ставленні О.Генрі до своїх героїв, саме вона визначала сутність його творчого імперативу. Створений ним американський міф, в якому завжди знаходиться місце для щасливого випадку, посмішки Фортуни чи дотепного жарту, мав у його сучасників чималий успіх. Протягом 1910—1920 років загальний наклад його творів, виданих лише англійською мовою, сягнув п’яти мільйонів. Це був своєрідний рекорд серед тогочасних англомовних письменників, перевищити який вдалося лише видатному британцеві Редьярду Кіплінгу.

Велика популярність новелістики О.Генрі спричинила потужну хвилю епігонських творів, його творчу манеру намагалися наслідувати десятки американських літераторів, за рецептами його оповідань “штампувалися” сотні підробок-імітацій, якими рясніли тогочасні газети й журнали. Втім, жодному з цих наслідувачів так і не вдалося піднятись до рівня художньої майстерності О.Генрі. Його істинними спадкоємцями, своєрідними творчими нащадками правомірно вважати авторів, твори яких, на перший погляд, абсолютно несхожі на новели “великого розрадника”. “Закваска” О.Генрі, приміром, відчувається в інтелектуальності таких гострих сатириків, як Дороті Паркер та Джеймс Тербер, в іронічності жорсткого і в’їдливого Ринга Ларднера, у зворушливій оптимістичності Вільяма Сарояна.

Епігонство, яке було цілком природним наслідком популярності творів О.Генрі, стало однією з причин того, що в літературній критиці 1920—1930 років усе частіше почали з’являтися негативні оцінки його творчих здобутків та гостра критика методу і стилю. Його звинувачували у свідомому ігноруванні суворої правди життя та байдужості до гострих класових конфліктів, у штучності сюжетів та неправдоподібності діалогів. Теодор Драйзер, зокрема, називав його “поверховим літератором, суто розважальним автором”, а Максим Горький — “письменником вправним, але не дуже талановитим”, “банальним миротворцем”, який “вважає людей жебраками, подає їм милостиню фальшивою монетою”. Деякі американські літератори і критики писали в ті часи про пагубність впливу О.Генрі на національну літературну традицію та проголосили його “новим Готторном, що запродав своє перо Мому”.

До речі, сам О.Генрі завжди досить іронічно сприймав критичні випади на свою адресу. У новелі “Сила звички” він, приміром, констатував: “Нападок критики зазнавали усі джерела натхнення, крім одного. ... Коли ми зверталися до класиків, зоїли з радістю викривали нас за плагіат. Коли ми намагалися зобразити дійсність, вони докоряли нам за наслідування Генрі Джорджа, Джорджа Вашингтона, Вашингтона Ірвінга, Ірвінга Бачеллера. Ми писали про Схід і Захід, а вони звинувачували нас у захопленні Джессі Джеймсом та Генрі Джеймсом. Ми писали кров’ю серця, а вони бурмотіли щось про хвору печінку”.

Гострих випадів з боку критики було чимало ще за життя письменника: ліві звинувачували його в тому, що він занадто оптимістичний і постійно перебуває в полоні міщанських ілюзій щодо життя та людей; з боку професійних літературознавців незрідка лунали закиди щодо беззмістовності й відсутності психологізму, а також докори стосовно того, що його новела є шаблонною формою, в якій зводиться нанівець увесь художній досвід майстрів новелістичного жанру. Так, зокрема, відома в ті часи новелістка і літературний критик Катарина Фулертон Джерольд писала, що новели О.Генрі — це, по суті, розгорнуті анекдоти, які не мають нічого спільного ані з життям, ані зі справжньою літературою. Колега по письменницькому ремеслу, відомий американський новеліст Шервуд Андерсон у своїй власній творчості свідомо відмовлявся від так званого “добре зробленого оповідання” — моделі, що набула особливої популярності саме завдяки О.Генрі. В “Історії оповідача” Ш.Андерсон назвав журнальне фабульне оповідання “незаконнонародженою дитиною Мопассана, По і О.Генрі” і закликав відмовитись від писання історій за готовими рецептами, від фабул, що далекі від реального життя.

Однак, навіть тоді, коли посилились критичні закиди на адресу О.Генрі, досить впевнено і переконливо продовжували звучати й голоси тих, хто ставав на захист літературної репутації цього американського новеліста. Його називали художником майже шекспірівського масштабу, соціальна і психологічна значущість творів якого не викликає жодних заперечень і сумнівів. Ставили в один ряд з такими визначними майстрами прози, як Едгар По, Брет Гарт і Марк Твен, Оноре де Бальзак, Гі де Мопассан, і Лоренс Стерн. І зрештою літературознавча наука визнала О.Генрі “малим класиком американської літератури”.

Місце О.Генрі в історії національної літературної традиції є якщо не визначним, то, принаймні, досить помітним. На думку відомого російського формаліста Б.М.Ейхенбаума, “справжній О.Генрі — в іронії, що пронизує його новели, у гострому відчутті форми і традицій. Американці неодмінно хочуть довести подібність світоглядів Генрі і Шекспіра — так виражається “народна гордість”; російський читач у даному випадку не зацікавлений у порівняннях — він читає Генрі, тому що читати його весело, і цінує в ньому те, чого так не вистачає нашій літературі, — вдалість конструкцій, забавність сюжетних ситуацій і розв’язок, стислість і швидкість дії”.

Незбагненність письменницького дару О.Генрі, чиї твори літературна критика оцінює досить суперечливо, а читацький загал сприймає з незмінною цікавістю, дає підстави говорити про своєрідну магічну ауру його новел. Читацька цікавість зумовлена, насамперед невичерпністю письменницької фантазії, що перетворює банальні історії із сірої повсякденності на інтригуюче захоплюючі сюжети, в яких сентиментальність органічно поєднується з м’якою іронією, а пародійне обігрування найрізноманітніших літературних шаблонів сусідить зі стилістичною віртуозністю.

Тематичний діапазон творів О.Генрі навряд чи може бути названий дуже широким. Більшість дослідників суголосні в тому, що новели О.Генрі умовно можна поділити на три тематичні цикли: нью-йоркський, що є найбільшим за кількістю історій; техаський, герої якого — ковбої, фермери та інші мешканці американського Півдня і Заходу, а також “шахрайський” — цикл про пригоди гангстерів, афери та витівки віртуозів крутійського ремесла.

Нью-йоркський цикл, що представлений збірниками “Чотири мільйони”, “Запалений світильник”, “Голос міста” та “Ділові люди”, розгортає перед читачем широку панораму життя простих мешканців Нью-Йорка, який постає то як місто, сповнене великих сподівань і надій, то як місто-монстр, де в жалюгідних мебльованих кімнатах страждають і відстоюють своє право на існування чотири мільйони простих американців. Сама ж назва першого збірника є побудованою на контрасті метафорою. Річ у тім, що наприкінці 90-х років XIX ст. в американській пресі стало модним писати про подробиці приватного життя представників найбагатших родин Нью-Йорка. За ними, з легкої руки журналістів, міцно закріпилася узагальнююча назва “чотириста”. О.Генрі писав, що, обираючи заголовок для своєї першої збірки, він свідомо хотів привернути увагу читачів до життєвих колізій, заповітних мрій і втрачених ілюзій простих мешканців чотиримільйонного міста. “Я хочу, аби наші чотириста побували в шкурі чотирьох мільйонів”, — казав він, сподіваючись, що саме таким чином він зможе привернути увагу тих, хто має владу і гроші, до проблем звичайних людей. До речі, американський президент Теодор Рузвельт одного разу зізнався, що добитися прийняття закону про збільшення мінімального рівня заробітної плати для продавщиць його спонукала новела О.Генрі “Незакінчене оповідання”.

Сучасники новеліста, як відомо, незрідка закидали йому підкреслену асоціальність, однак таке звинувачення навряд чи було справедливим. У співчутливому ставленні до знедолених (“Фараон і хорал”, “В ім’я традиції”, “Чия вина”), у щирому прагненні привнести в похмуру буденність тих, хто важко заробляє свій хліб, життєдайну іскру надії (“Кімната на горищі”, “Зелені двері”), у гротескно-сатиричному зображенні моральної деградації так званих “господарів життя” (“Роман біржового маклера”, “Чарівний профіль”, “Дороги, які ми вибираємо”) відчутно проступає трагічний підтекст американської “ери процвітання і благополуччя”. Доволі іронічне ставлення новеліста до суто американської діловитості та підприємливості допомагає читачеві розгледіти за пристойним фасадом респектабельності і зовнішнього блиску душевну черствість, невблаганну жадібність, холодний розрахунок та жорстокість.

Нью-Йорк, якому судилося відіграти особливу роль в житті письменника, був тим містом, яке він по-справжньому любив. У розмові з одним зі своїх приятелів О.Генрі якось сказав, що хотів би прожити хоч би по одному року на кожній вулиці Нью-Йорка, де кожен дім приховує в собі якусь драму. Він з любов’ю прислухався до голосу цього великого міста, серцем відчуваючи його біль і радість. Один із найбільш щирих прихильників творчості новеліста, відомий літературний критик Генрі Джеймс Сміт у рецензії на збірку “Запалений світильник” писав: “О.Генрі, схоже, має щасливий дар — знаходити золоті самородки на асфальтових тротуарах. Якщо ж випадково його знахідка виявляється звичайнісіньким недопалком, ви з легкістю вибачаєте йому, оскільки все це, вочевидь, є частиною тієї яскравої і не передбачуваної гри, в яку він грає”.

Техаський цикл О.Генрі, що налічує майже сотню новел, розповідає про енергійних, сміливих і вільнолюбних людей, характери яких ще не спотворені руйнівним впливом урбаністичної цивілізації. Життя і побут суворих ковбоїв та працелюбних фермерів змальовуються з явною симпатією і добрим знанням справи. Інколи у новелах цього циклу лунає ледь відчутний ностальгійний мотив, такий собі присмак смутку з приводу того, що люди поступово перестають цінувати такі одвічні чесноти, як вірна дружба, людська гідність та сила духу. Вельми самобутні й несхожі на прагматично орієнтованих мешканців великих міст, герої-техасці живуть за своїми неписаними законами, мають власні уявлення про добро і зло, благородство і справедливість. Вони спроможні на самопожертву заради дружби (“Друг Телемах”, “Гіменеїв порадник”, “Викуп”) та високо цінують мужність, відданість і безкорисливість. Навіть жінки, що зображені в новелах техаського циклу, наділяються автором неабиякою фізичною силою і спроможністю гідно відповідати на виклики суворого життя, зберігаючи при цьому природну жіночість і привабливість (“Принцеса і пума”, “Маркіз і міс Саллі”, “Коловорот життя”).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» автора О. Генрі (Вільям Сідні Портер) на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маленькі шедеври великого майстра“ на сторінці 1. Приємного читання.