Розділ «Оповідання та новели»

Я поліз до свого потайного пояса по гроші й відрахував йому сорок купюр по двадцять доларів.

— Я візьму її до себе в кімнату, — кажу, — і замкну, поки ми снідатимемо.

Я взяв свиню за задню ногу. Вона страшенно закувікала, немов паровий орган у цирку.

— Дайте-но я, — каже Руф, бере свиню під пахву, притримує її рукою за писок і несе до моєї кімнати, як спляче немовля.

У Руфа, відколи я причепурив його, з’явилася просто-таки хвороблива пристрасть до франтівства. Після сніданку він сказав мені, що піде до Місфіцького купити собі бузкові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, немов однорукий інвалід у кропив’яній пропасниці, коли він клеїть шпалери. Найняв старого негра з шарабаном; ми сунули свиню у мішок, зав’язали його мотузком і поїхали до цирку.

Джорджа Б. Теплі я знайшов у невеликому наметі біля відкритого віконечка. Це був огрядний чоловік з гострими очима, здоровенним діамантом на чотири карати на червоному жакеті і в чорній ярмулці.

— Ви Джорж Б. Теплі? — питаю я.

— Можу заприсягтися, що це я, — відповідає він.

— Так от, я привіз, — кажу.

— Висловлюйтеся точніше, — просить він. — Ви привезли морських свинок для азіатського удава чи люцерну для священного буйвола?

— Ні те, ні друге, — кажу. — Я привіз вам учену свиню Беппо, онде вона в мішку в моєму шарабані. Сьогодні вранці я натрапив на неї в моєму палісаднику, вона підривала квіти. Якщо для вас однаково, я хотів би одержати належні мені п’ять тисяч доларів великими банкнотами.

Джордж Б. Теплі вискакує із свого намету і просить мене йти за ним. Ми ввійшли в один із виставочних павільйонів. Там на сіні лежить чорна, як смола, свиня з рожевою стрічкою круг шиї і їсть моркву із рук якогось чоловіка.

— Гей, Маку! — гукає Джордж Б. Теплі. — Сьогодні вранці нічого не скоїлося з нашою всесвітньовідомою?

— З нею? Ні! — каже Мак. — У неї апетит, мов у хористки о першій годині ночі.

— Звідки у вас ці фантазії? — звертається до мене Теплі. З’їли вчора на ніч забагато свинячих котлет?

Я виймаю газету й показую йому об’яву.

— Фальшивка! — заявляє він. — Нічого про це не знаю. Ви ж самі бачили, як прекрасне всесвітньовідоме диво чотириногого царства споживало з надприродною мудрістю свій ранковий сніданок; воно не пропало, і його не вкрадено. А тепер бувайте здорові!

Здогадавшись про все, я сів у шарабан і звелів дядечкові Неду їхати до найближчої алеї. Там я вийняв свиню з мішка, поставив її на землю рилом уперед, старанно прицілився і дав їй такого копняка, що вона вилетіла з другого кінця алеї на двадцять футів попереду від свого вереску.

Потім, заплативши дядечкові Неду п’ятдесят центів, я пішов до редакції газети. Мені хотілося почути голу, неприкрашену правду. Я покликав до віконця агента по прийому оголошень.

— Ми побилися об заклад і хочемо знати, хто виграв, — кажу я. — Чи не був той чоловік, який учора ввечері дав оцю об’яву, опецькуватий, з довгими чорними вусами і кульгавий?