Розділ «Оповідання та новели»

Так, ти вгадала, Лін, він і є герой. Я тобі все це розповім за хвилину, це драма в одному акті.

Як тільки я побачила його, Лін, я зразу ж почула, що пропала, він переміг мене з перших слів. Він був такий не схожий на мужчин з театральної зали. Він був високий, стрункий, і я ніколи не чула коли він входив, я просто почувала. Лице в нього було як у лицаря, як у одного з лицарів Круглого Столу[420], а голос немов віолончель, коли грає соло. А манери!..

Знаєш, Лін, якщо взяти Джона Дру в його найкращій салоновій сцені і порівняти з Артуром, то Джона слід було б заарештувати за непристойну поведінку.

Ну, не буду вдаватися в подробиці. Одне слово, не пройшло й місяця, як ми були заручені. Він служив за проповідника в маленькій методистській церкві, і ми мріяли про маленький церковний будинок з курми і пасікою. Артур усе говорив мені про небесне, а я більше думала про курей та бджіл.

Я не сказала йому, що була акторкою. Я надто ненавиджу театр і все, що з ним зв’язане; я скінчила з ним назавжди і не вважала за потрібне торкатися цієї справи. Я почувала себе гарною чесною дівчиною, і мені не було в чім перед ним каятися. От хіба що тільки в декламації, це єдине, що могло бути в мене на сумлінні.

О, Лін, яка я була щаслива! Я співала в місцевому хорі, відвідувала “Товариство швачок”, декламувала “Анні Лорі”, знаєш ту, що з присвистом, і не жартуй, “майже як професійна акторка”, як писали в щотижневій сільській газеті. Ми з Артуром каталися в човні, гуляли в лісі, ніжно пригорнувшись одне до одного, і це манісіньке сільце здавалось мені найкращим місцем у світі. Я б з радістю прожила там усе життя, якби не...

Але одного ранку старій місіс Герлі захотілося поплескати. Ми сиділи на ґанку, я їй помагала нанизувати боби, вона почала викладати мені всякі плітки, як це завжди роблять квартирні хазяйки. Для неї, як і для мене, містер Ляйль був святий. Вона почала перебирати його чесноти і вартості і закінчила тим, що розказала мені, що Артур мав нещодавно якусь надзвичайно романтичну любовну історію, що закінчилась нещасливо. Подробиць вона не знала, але, на її думку, він був сильно захоплений. Він худів і марнів, заявила вона, і в нього є якась пам’ятка від цієї леді, — він ховає її в скриньці з рожевого дерева, а скриньку цю держить під замком у шухляді в писемному бюрку.

Декілька разів, сказала вона, я бачила, як він сидів вечорами сумний і замислений над цією скринькою, але зараз же замикав її, як тільки хто-небудь входив до нього.

Ну, ти ж розумієш, що я, не довго думаючи, взяла його за руку, звела з п’єдестала і дещо шепнула на вухо.

Того самого дня, коли ми повільно пливли в човні край берега поміж водяними лілеями, я сказала йому:

— Артуре, ти ніколи мені не говорив, що любив іншу. Але про це сказала мені місіс Герлі. Я терпіти не можу, коли мужчина бреше і тому одразу дала йому зрозуміти, що знаю все.

— Коли тебе тут не було, — сказав він, дивлячись мені просто в очі, — я, правда, сильно був захопився. Раз ти вже знаєш, я буду з тобою одвертий.

— Я слухаю, — сказала я.

— Моя люба Ідо! — почав Артур. Я звичайно жила в Саундпорті під своїм справжнім ім’ям, а не сценічним. — Ця любов була цілком платонічна. Хоч ця жінка збудила в мені найсильніші почуття і здавалась мені ідеалом, я ніколи з нею не бачився і ні разу не розмовляв. Це була ідеальна любов. Моя любов до тебе теж не менш ідеальна, але це щось інше. Сподіваюся, що це не змінить наших відносин?

— Вона була гарна? — спитала я.

— Вона була дуже вродлива, — відповів Артур.

— Ти її часто бачив? — спитала я.

— Разів дванадцять, — сказав він.

— Завжди на відстані? — спитала я.

— Завжди на чималій відстані, — відповів він.