Розділ «Чотири роки по тому…»

— Не варіант.

— Послухай, детективе, ось як все буде: я не в’язень. Мене не заарештували. Столична поліція не може мене утримувати, і я не зобов’язаний приймати її допомогу. Хай там як, а у вас зараз не найкращий послужний список. Я погоджуся працювати з вами, однак лише на своїх умовах. Перша: я хочу тебе.

Не в настрої вести перемовини, Бакстер підвелася.

— Друга: я хочу підробити власну смерть.

Бакстер потерла скроню і здригнулася так, наче недалекоглядність Ґарланда завдала їй фізичного болю.

— Подумай про це. Якщо я вже буду мертвий, убивця не зможе вбити мене. Ми мусимо зробити все реалістично, наприклад, на очах багатьох свідків.

— Щось у цьому таки є, — промовила Бакстер.

Коли вона знову сіла поруч із ним, обличчя Ґарланда засяяло.

— Ми можемо пересадити тобі обличчя Джона Траволти… Ні, зачекай, то був фільм. Як щодо телепортації… ні. Ось воно: ми візьмемо напрокат винищувача — гадаю, у ліцензії Вульфа цей пункт має бути — і підірвемо гелікоптер…

— Тричі ха-ха, — промовив трохи зніяковілий Ґарланд. — Щось мені підказує, що ти не сприймаєш мене всерйоз.

— Бо так і є.

— Моє життя висить на волосині, — сказав Ґарланд, і вперше Бакстер почула в його голосі страх і жалість до самого себе.

— Тоді йди додому, — промовила вона.

— Дуже вам дякую, я ціную вашу допомогу. Вам також. До побачення.

Едмундс поклав слухавку саме тієї миті, коли Бакстер повернулася до офіса після зустрічі з Ґарландом. Він боляче вщипнув себе за ногу під столом, аби бути впевненим, що не посміхатиметься, коли вона підійде.

Бакстер ненавиділа, коли він усміхався.

Вона сіла за свій комп’ютер, голосно фиркнула й почала витрушувати собі в долоню крихти з клавіатури.

— Хай би що то було, ти їв хоча б щось? — випалила раптом вона.

Едмундс вирішив не згадувати, що був надто заклопотаний, щоб пообідати і що Бакстер тримала рештки батончика зі злаків, яким сама ж і снідала. Вона глянула на Едмундса, який із напруженим виразом обличчя терпляче спостерігав за нею. Здавалося, він міг будь-якої миті вибухнути від хвилювання.

— Гаразд, розповідай, — зітхнула вона.