Розділ «Чотири роки по тому…»

— І не для жінки, котру ми впродовж років називали Елізабет Тейт. І не для Вульфа.

— З Вульфом усе гаразд? Що трапилося?

Бакстер ввела Едмундса в курс останніх подій минулої ночі й розповіла, як уранці у мішку знайшли молоду жінку.

— Сумка у криміналістів, однак, коли туди дісталася команда швидкої допомоги, вони знайшли ось це — висіло в неї на нозі.

Бакстер передала Едмундсу маленький пакетик для речових доказів, в якому була бирка, із тих, що чіпляють у морзі.

— «Кому: детективу Вульфу» — прочитав Едмундс. — Він уже знає?

— Ні, — відповіла Бакстер. — Вульф і Фінлі всю ніч провели на ногах. На решту дня їх відпустили.

Годиною пізніше поліціянтка провела шоковану жінку через метушливий офіс. Ще й досі перемазану брудом, її привезли прямо з лікарні. На обличчі й руках виднілися порізи, а скуйовджене волосся було всіх відтінків від висвітленого до чорного. Її лякав кожен раптовий шум чи новий голос.

До відділку вже дійшли новини, що особу жінки встановили. Це була Ґеорґіна Тейт, донька Елізабет. З’ясувалося, що її не було на роботі впродовж двох днів, а потім їм зателефонувала її мати, пояснивши відсутність доньки особистими проблемами. Жодних заяв про зникнення. Навіть із такої уривчастої інформації було неважко скласти докупи, що трапилося насправді, й Бакстер стало не по собі від того, як просто схилити до вбивства жінку, яка для неї завжди була сильною, винахідливою та мала непохитну мораль.

— Вона ще не знає, — похмуро сказала Бакстер, коли Ґеорґіну Тейт провели до відремонтованої кімнати для допитів.

— Про матір? — запитав Едмундс.

— Не схоже, що вона зараз готова почути це, правда?

Бакстер почала збирати речі.

— Ми кудись їдемо?

— Ми — ні, — сказала Бакстер. — Я. Бо якщо Вульфа та Фінлі відпустили, здогадайся, кого залишили розгрібати усе їхнє лайно на додачу до мого власного? Хто там номер чотири у списку?

— Ендрю Форд, охоронець, — сказав Едмундс, трохи здивований, що Бакстер знадобилося запитати.

— Цілковитий придурок. Затятий п’яниця. Минулої ночі спромігся вибити зуба поліціянтці, коли вона намагалася не дати йому перетворити квартиру на смітник.

— Я з тобою.

— Сама впораюся. Потім у мене зустріч із Джаредом Ґарландом, журналістом, який має померти за… — Бакстер порахувала на пальцях, — … три дні. Він вирішив провести свій останній тиждень розповідаючи, якими безпорадними ми є і як то воно бути наступною жертвою серійного вбивці. Мене попросили «втихомирити» та «заспокоїти» його.

— Тебе? — скептично запитав Едмундс.