Розділ «Чотири роки по тому…»

— Канарка, яка тікає з клітки.

Схоже, Джо це спантеличило.

— Кумедна річ, щоб зводити.

Едмундс знизав плечима.

— Припускаю, вона зрозуміла, що деяким канаркам місце все-таки у клітці.

Посольство Ірландії виявилося масивною п’ятиповерховою будівлею, що здіймалася над землями Букінгемського палацу зі своєї великої ділянки в Белгравії. Того безвітряного та сонячного дня Вульф зайшов до величної галереї в тіні обвислих прапорів, які виступали над людним тротуаром. Розкішний двоповерховий вхід був поєднаний із містком над службовою територією, яким можна було дістатися пожежним виходом до підвалу, що був на рівень нижче.

Свого часу, не із власної волі, Вульф побував у безлічі посольств, і від них завжди залишалося однакове враження: високі стелі, старі картини, прикрашені дзеркала та зручні на вигляд дивани, хоча на них ніхто не наважувався сідати; ніби навідуєшся до заможного родича, який одночасно хоче здаватися і гостинним, однак і прагне, щоб ти пішов до того, як зламаєш щось. Посольство Ірландії не стало винятком.

Щойно Вульф пройшов повз охорону в загальнодоступних місцях, він зіткнувся з величними сходами, які обрамлювали вітіювато прикрашені блакитнуваті стіни. Поки він піднімався вгору, його зупиняли ще тричі, і це підбадьорило його. Коли Вульф досягнув горішнього поверху, його привітали знайомі звуки гучного голосу Ендрю Форда, які наповнювали простір витонченого коридору.

Якусь мить спокою перед тим, як знову зустрітися із забіякуватим чоловіком, Вульф визирав на палац здалеку. Він усміхнувся озброєному офіцеру біля дверей, але той ніяк не відреагував, і, зайшовши до заможно обставленої кімнати, побачив, що Фінлі спокійно дивився телевізор, а Форд у цей час корчився на підлозі, як розпещений малюк.

Було помітно, що зазвичай цю кімнату використовували як кабінет. Комп’ютери та шафки повністю прибрали, склавши попід віддаленою стіною, щоб таким чином розмістити непроханих гостей. Хтось навіть потурбувався відразу ж обладнати кімнату переносним ліжком, чайником, диванами та телевізором.

Підвладний звичці, Форд, без сумніву, спав перед телевізором на недоторканному шкіряному дивані, тому що тепер на ньому лежала та сама смердюча брудна ковдра з його ліжка. Химерне видовище, що цей брудний чоловік, ходяча катастрофа, з-поміж усіх своїх речей обрав цей бридкий шматок постільної білизни й потягнув його за собою через усю країну й назад.

— Вульфе! — закричав Форд так, наче вони були давніми друзями.

Від захвату він аж поскиглював.

Фінлі бадьоро помахав йому зі ще одного дивана, уже без ковдри.

— Що це за звук він видає, коли бачить тебе? — запитав Вульф у Фінлі.

— Боюся, що не зможу його відтворити. Однак, точно не надто приязний.

Форд підвівся з підлоги, і Вульф побачив, як у нього постійно тремтіли руки. Він заквапився до вікна й визирнув униз на вулицю.

— Він іде, Вульфе. Він іде, щоб убити мене! — сказав Форд.

— Вбивця? Ну… ага, — спантеличено промовив Вульф. — Але він не дійде.

— Дійде. Дійде. Дійде. Він знає, правда? Він знає, де я був раніше. І знатиме, де я тепер.