Розділ «Частина 4 Сейді й генерал»

Я стояв у себе біля вікна з розсунутими шторами, тримаючи в одній руці бінокль, а другою намагаючись вправити собі відпалу щелепу. У нотатках Ела ані словом не йшлося про такий розвиток подій, він або не знав про це, або йому це було байдуже. Але небайдуже це було мені.

Дружина чоловіка, на якого я витратив понад чотири роки чекання, щоб його застрелити, знову була вагітною.

Розділ 21

Освальди стали моїми верхніми сусідами 2 березня 1963 року. Речі свої з того порепаного цегляного будинку на Елсбет-стрит вони переносили самотужки, здебільшого у взятих з винної крамниці картонних коробках. Невдовзі почали регулярно крутитися котушки мого японського магнітофончика, але переважно я слухав їх напряму, крізь навушники. Таким чином розмови, що відбувалися нагорі, звучали нормально, замість того, щоб уповільнено плисти, хоча, втім, я мало що з них міг зрозуміти.

Через тиждень після переїзду Освальдів до нового гнізда я відвідав один з ломбардів на Грінвіл-авеню з наміром купити собі зброю. Перший же револьвер, котрий мені показав ломбардник, був Кольтом 38-го калібру тієї ж самої моделі, що я колись був купив у Деррі.

— Це гарна річ для захисту від грабіжників і злодіїв, якщо полізуть у дім, — сказав ломбардник. — Смертельно прицільна на відстані до двадцяти ярдів.

— П’ятнадцяти, — уточнив я. — Я чув, що до п’ятнадцяти ярдів.

Ломбардник звів брови:

— Гаразд, хай буде п’ятнадцять. Будь-хто достатньо дурний, щоби ризикнути…

«…позбавити мене моїх грошей, підійде набагато ближче, саме так слід запудрювати мозок».

…зв’язатися з вами, опиниться набагато ближче, ну то що скажете?

Моїм першим імпульсом, просто аби зруйнувати те відчуття передзвону, хоча й дещо незграйного, знайомих обертонів, було сказати йому, що я хочу чогось іншого, можливо, 45-го калібру, але руйнування гармонії могло обернутися дурною витівкою.

Хто міг про це щось знати? А що я напевне знав, так це те, що куплений у Деррі револьвер 38-го калібру свою роботу виконав.

— Скільки?

— Вам віддам за дванадцять.

Це було на два долари дорожче, ніж я заплатив у Деррі, проте, звісно ж, то було чотири з половиною роки тому. З поправкою на інфляцію дванадцять баксів здавалися цілком слушною ціною. Я сказав йому, щоби додав сюди ж коробку набоїв, і ми на тім погодились.

Коли продавець побачив, як я кладу револьвер і набої до портфеля, який я заради цього й приніс з собою, він промовив:

— Чому б вам не дозволити собі придбати кобуру, синку? Вимова у вас, ніби ви десь не звідси, і тому ви, либонь, не знаєте, що в Техасі зброю можна носити цілком легально, ніякого дозволу не потрібно, якщо на вас не висить якогось тяжкого злочину. За вами є зареєстрований якийсь важкий злочин?

— Ні, але я не очікую, щоб на мене хтось нападав серед білого дня.

Продавець сквасив губи в невеселій посмішці: