Розділ «Частина 4 Сейді й генерал»

— Най би Провидіння пришвидшило той день. — Почувся дзенькіт пляшок, либонь, цокнулися за те, щоби Провидіння працювало швидше. — Як тобі там працюється, товаріщ? І чому це ти не на роботі серед дня?

Він не там, пояснив Лі, бо бажає бути тут. Отак-от просто. Він відмітився та й пішов.

— Ну й що вони мені зроблять? Я найкращий фотодрукар з усіх, які має старий Боббі Стовол, і він це прекрасно знає. Майстер там, його звуть (імені я не добрав — Графф, Грейф?) мені каже: «Лі, кинь корчити з себе профорга». А я, знаєте, що роблю? Я сміюся й кажу йому: «Окей, свінойобе», — і йду собі геть. Член він кабанячий, ось він хто, і всі це там бачать.

І все ж таки було зрозуміло, що Лі подобається його робота, хоч він і жалівся на зверхнє до нього ставлення та на те, як старший вік всюди важить більше за талант. У якийсь момент він промовив:

— Знаєте, в Мінську за рівних правил гри я вже через рік керував би всім підприємством.

— Я вірю, що так би й було, синку, це ж цілком очевидно.

Грається з ним. Накручує його. Я не мав щодо цього сумнівів. І мені це не подобалося.

— Ви бачили ранкову газету? — спитав Лі.

— Я ще нічого не бачив, окрім телеграм і ділових записок сьогодні зранку. А як ти гадаєш, чому я тут, як не заради того, щоби втекти зі свого кабінету.

— Вокер таки це зробив, — сказав Лі. — Він приєднався до хрестового походу Хергіса… чи, може, це похід Вокера, а Хергіс приєднався до нього. Тут я чогось не доберу. А ті їхні йобані «Опівнічні гони». Ці двоє придурків збираються проїхати по всьому Півдню, розповідаючи людям, що «Асоціація»[563] — це нібито комуністичний Фронт. Вони затримають інтеграцію і рівність виборчих прав ще на двадцять років.

— Безперечно! І роздуватимуть ненависть. Скільки там треба, щоби різня розпочалася?

— Або хтось застрелить Ралфа Абернаті і доктора Кінга![564]

— Кінга, безсумнівно, застрелять, — промовив де Мореншильд, ледь не зі сміхом. Я стояв, витягнувшись, міцно притискаючи собі до голови навушники, піт стікав по моєму обличчю. Їх уже зовсім понесло на слизьке — на межу, за якою лежала змова. — Це лише питання часу.

Хтось із них скористався ключем, відкупоривши чергову пляшку мексиканського пива, і Лі сказав:

— Хтось мусить зупинити тих двох курвалів.

— Дарма ти називаєш генерала Вокера придурком, — почав де Мореншильд лекторським тоном. — Хергіс, так, гаразд. Хергіс кумедний. Я, між іншим, чув, що він, як багацько хто з його колег, особа зі збоченими сексуальними апетитами, радий поштрикати маленьку дівчинку в передок зранку, а маленького хлопчика в задок надвечір.

— Блядь, та це ж огидно! — голос Лі на останньому слові зірвався, мов у підлітка. Потім він розсміявся.

— Але Вокер, ген-ген, то зовсім інший казан з раками, він високо стоїть у Товаристві Джона Берча[565]…

— Це ті фашисти, що ненавидять євреїв!

— …і я передбачаю день, і то невдовзі від сьогоднішнього, коли він стане їхнім вождем. А отримавши довіру й підтримку інших груп скажених правих, він навіть може знову спробувати балотуватися на пост… тільки цього разу не губернатора Техасу. Я підозрюю, що приціл у нього встановлено вище. На Сенат? Можливо. Чи навіть на Білий Дім?