Розділ «Частина 4 Сейді й генерал»

Я натягнув штани, майку і черевики. Потім вислизнув з нашого бунгало і рушив через двір. Крижане повітря кусало мені розігріту постіллю шкіру, але я цього майже не відчував. Авжеж, автомобіль виявився «Ф’юрі», і саме білий згори і червоний знизу, але цей був не з Мейну і не Арканзасу, на ньому були номери штату Оклахома, і наліпка на задньому вікні закликала: ВПЕРЕД, ПРОНИРИ[570]. Я вглядівся всередину і побачив розсип підручників. Якийсь студент, мабуть, прямує на південь, до рідних на весняні канікули. Або парочка хтивих вчителів скористалася зручностями ліберальної гостьової політики «Кендлвудських Бунгало».

Просто черговий не вельми зграйний передзвін обертонів минулого, яке прагне в собі гармонії. Я торкнувся багажника, як було колись у Лізбон-Фолзі, а тоді повернувся до нашого будиночка. Сейді зсунула з себе простирадло до пояса, і її розбудив протяг холодного повітря, коли я ввійшов. Вона сіла, натягнувши собі простирадло поверх грудей, а потім, побачивши мене, дозволила йому впасти.

— Не можеш, заснути, милий?

— Погане наснилося, тож я вийшов подихати свіжим повітрям.

— А що саме снилося?

Я розстебнув джинси, скинув з себе мокасини.

— Не пам’ятаю.

— Спробуй. Моя мати завжди казала, що, якщо комусь розкажеш свій поганий сон, тоді він не збудеться.

Я заліз до неї в постіль, голий, якщо не рахувати на мені майки.

— А моя мати казала, що він не збувається, якщо поцілуються закохані.

— Насправді так казала?

— Ні.

— Ну, — промовила вона задумливо, — звучить все одно звабно. Давай спробуємо.

Ми спробували.

Одне призвело до іншого.

Після того вона закурила сигарету. Я лежав, дивлячись, як угору спливає дим, синіючи у випадкових променях місячного сяйва, що лилося крізь напівзатулені штори. «Я ніколи не залишаю штори незакритими на Нілі-стрит, — подумалось мені. — На Нілі-стрит, у моєму іншому житті, я завжди сам, але все одно вони в мене щільно затулені. Окрім тих моментів, коли я підглядаю, тобто».

Як же сильно я тоді не подобався сам собі.

— Джордже?

Я зітхнув:

— Це не справжнє моє ім’я.