Розділ «Борва мечів»

— Ви хочете бачити Світлоносця? Ви, сліпий?

— Моїми очима буде Сем.

Король насупився, але відповів:

— Його бачив трохи не кожен, кого я стрічав на шляху. Чому б не показати і сліпому?

Пас із мечем у піхвах висів на кілочку коло комина. Станіс узяв піхви, витяг із них довгого меча, шурхочучи залізом по дереві та шкірі, й раптом світлицю наповнило світло — переливчастий мінливий танок золотих, червоних і жовтогарячих барв, яскраві кольори вогню.

— Розповідай, Семвеле, — торкнувся маестер Аемон його плеча.

— Він випромінює сяйво, — стиха почав Сем. — Наче горить вогнем, але без полум’я. Сама криця світиться жовтим і червоним, мерехтить і спалахує, наче сонячне світло на воді, але гарніше. Шкода, що ви не бачите, маестре.

— Тепер бачу, Семе. Подумки я бачу меча, наповненого сонячним світлом. Чарівне і приголомшливе видовище. — Старий дерев’яно уклонився. — Дякую вашій милості та ясній пані за велику ласку.

Коли король Станіс вклав сяючого меча назад до піхов, світло сонячного дня, що струменіло крізь вікна, здалося присутнім тьмяним та вбогим. Світлицю ніби огорнула пітьма.

— Ну годі, надивилися. Повертайтеся до служби. Але не забувайте, що я сказав. Ваші братчики мусять обрати князя-воєводу сього ж вечора, бо пошкодують!

Поки Сем допомагав маестрові Аемону сходити вузькими гвинтовими сходами, той глибоко замислився, а коли вони перетинали двір, сказав:

— Я не відчув жару. А ти, Семе?

— Жару? Від меча? — Сем теж замислився, пригадуючи. — Повітря навколо нього тремтіло, ніби над гарячою жарівницею.

— Але жару ти не відчув, ні? А піхви, у яких тримають меча, зроблені з дерева та шкіри, хіба не так? Я чув шурхіт, коли його милість витягав меча. Піхви не обпалило, Семе? Чи здалося тобі дерево підпаленим, зчорнілим?

— Ні, — зізнався Сем, — я нічого такого не бачив.

Маестер Аемон кивнув. Опинившись у своїх покоях, він попрохав Сема розкласти вогонь і допомогти сісти у крісло біля комина.

— Важко бути старим, — зітхнув він, коли опустився на подушки. — А ще того важче — сліпим. Я сумую за сонцем. І за книжками. Найбільше — за книжками.

Аемон майнув рукою і додав:

— Більше ти мені не знадобишся аж до обрання.

— Щодо обрання… маестре, чи не можете ви чогось зробити? Король сказав про князя Яноса…