Розділ «Борва мечів»

— Я лише Аемон тепер, ясний володарю. Ми довіку полишаємо імена наших домів, коли куємо маестерські ланцюги.

Станіс різко кивнув, наче знав і це, але не надто зважав.

— Ти вбив ту істоту обсидіановим кинджалом. Так мені розповідали, — звернувся король до Сема.

— Т-так, ваша милосте. Його дав мені Джон Сніговій.

— Драконоскло! — пролунав музикою сріблястий сміх червоної жінки. — «Застиглий вогонь» мовою старої Валірії. Не диво, що він став лихою карою для холодних дітей Іншого.

— На Дракон-Камені, де я тримав свій стіл донедавна, у старих проходах під горою можна знайти чимало цього обсидіану, — розповів Семові король. — Невеличкі шматочки, чималі уламки, великі брили. Пригадую, що більшість його складають чорні камені, але є зелені, червоні, ба навіть порфірові. Я надіслав наказ панові Роланду, моєму каштелянові, щоб він почав видобуток. Боюся, недовго вже Дракон-Каменеві лишатися під моєю владою. Та можливо, Господь Світла все ж устигне до падіння замку подарувати нам досить «застиглого вогню», щоб ми озброїлися проти наших ворогів.

Сем прокашлявся.

— Найясніший п-пане королю… т-той кинджал… обсидіан розлетівся на друзки, коли я спробував ударити упиря.

Мелісандра посміхнулася.

— Упирями рухають чорні чари, та вони — усього лише мертва плоть. Їм дадуть ради залізо і вогонь. Але ті, кого ви звете Іншими — дещо більше.

— То гемони зі снігу, льоду та морозу! — мовив Станіс Баратеон. — Стародавній ворог. Єдиний ворог, який важить.

Він знову перевів очі на Сема.

— Мені казали, ти разом із тією дичацькою дівчиною пройшов унизу під Стіною якимись чарівними дверима.

— Чо-чорною Брамою, — пробурмотів Сем. — П-під Ніч-Кромом.

— Ніч-Кром — найстаріший і найбільший з замків на Стіні, — мовив король. — Саме там я маю намір утвердити свій престол на час цієї війни. Ти покажеш мені ту браму.

— Я-я, — забелькотів Сем, — я-я покажу, якщо…

«Якщо вона досі там. Якщо вона відчиниться для людини не в чорному. Якщо…»

— Ти покажеш! — гарикнув Станіс. — Коли я тобі накажу.

Маестер Аемон посміхнувся і мовив:

— Перш ніж ми підемо, дозвольте прохати вашу милість про велику честь. Покажіть нам дивовижний клинок, про який ми так багато чули.