Розділ «Борва мечів»

— Пані Мелісандра каже, ви досі не обрали князя-воєводу. Я гніваюся. Скільки ще має тривати ця маячня?

— Пане королю, — примирливо пробурмотів Бовен Марш, — але ж ніхто досі не набрав дві третини голосів. Обрання триває лише десять днів.

— Дев’ятьма днями довше, ніж слід! Я маю дати ради бранцям, навести лад у державі, виграти війну. Моєї уваги чекають рішення, які стосуються Стіни та Нічної Варти. У їх обговоренні має звучати голос вашого князя-воєводи.

— О так! — мовив Янос Слинт. — А я додам від себе. Ми, братчики Варти — прості вояки, збройні слуги держави. Вашій милості відомо, що воякам найліпше ведеться, коли їм наказує хтось вищий від них. Я міркую так: ваша королівська порада і напуття нам усім піде на користь, а державі на добро. Бо допоможе мудро обрати найгіднішого.

Від його слів у багатьох присутніх спалахнув гнів.

— Може, ти хочеш, аби нам король і дупи підтирав? — сердито горлав Котер Пайк.

— Обрання князя-воєводи — право присяжних братчиків Варти, і нікого іншого! — наполягав пан Денис Малістер.

— Якби вони обирали мудро, мене б тут не було, — стогнав Скорботний Ед.

Незворушний, як завше, маестер Аемон мовив:

— Ваша милосте, Нічна Варта сама обирає свого очільника, відколи Брандон Будівник звів Стіну. Включно з Джеором Мормонтом наш список нараховує дев’ятсот дев’яносто сім князів-воєвод, і кожного з них за тисячолітнім звичаєм обирали очолювані ним братчики.

Станіс скреготнув зубами.

— Я не маю наміру втручатися у ваші права та звичаї! Щодо ж королівського напуття, Яносе… якщо ти просиш, аби я наказав твоїм братчикам обрати тебе, май мужність сказати прямо.

Князя Яноса його слова застукали зненацька. Він криво посміхнувся і аж упрів, але Бовен Марш поруч із ним відповів:

— Кому кращому, пане королю, очолити воїнів у чорному, ніж тому, хто колись уже очолював воїнів у золотому?

— Та будь-кому з вас! Хоч би й кухареві. Авжеж гірше не буде. — Король кинув на Слинта крижаний погляд. — Янос аж ніяк не перший золотокирейник, який узяв хабара, та напевне, таки перший, хто набив кругленьку калиту, продаючи посади і підвищення. Наприкінці своєї служби половина старшини міської варти віддавала йому частку від своєї платні. Хіба не так, Яносе?

Шия Слинта побуряковіла.

— Це все брехня і наклепи! Ваша милість знають, що сильний та чесний очільник завжди наживе собі ворогів… за вашою спиною теж брехали і брешуть! Нічого ж не довели, жоден не насмілився облудно свідчити…

— Двоє, які збиралися свідчити, раптово загинули на чатах. — Станіс примружив очі. — Не смій бавитися зі мною, Слинте. Я бачив докази, які Джон Арин поклав перед малою радою. Якби королем тоді був я, ти втратив би не лише посаду, будь певен. Але Роберт знизав плечима і викинув твої вини геть. «Усі вони крадуть» — пригадую я його слова. — «Краще злодій, якого ми знаємо, ніж незнайомець. Наступний може виявитися гіршим.» Слова лунали з вуст мого брата, але відгонили Петиром Баелішем. Мізинець мав хист винюхувати золото, і без сумніву, облаштував усе так, що корона теж мала частку від твоєї оборудки.

Опасисті щоки князя Яноса затремтіли, та не встиг він вигадати нову обурливу відповідь, як втрутився маестер Аемон:

— Ваша милосте… за законом і звичаєм, усі минулі злочини та провини пробачаються людині, що проказує обітниці й стає присяжним братчиком Нічної Варти.