Розділ «Борва мечів»

— З-за того паскудного кинджала Тиріона трохи не вбили. Якщо він дізнався, що винуватий Джофрі, то чи не тому…

— Мені байдуже, чому! — перервала Серсея. — Хай забере свої причини з собою до пекла! Якби ти бачив, як помирав Джоф… він боровся, Хайме, боровся за кожен ковток повітря… та його ніби тримали за горло якісь злі гемони! Такий жах стояв у його очах… Коли він був малий, то бігав до мене, коли лякався або різався, щоб я його вберегла та захистила. Але того вечора я нічого не могла вдіяти, нічого! Тиріон замордував його просто переді мною, а я нічого не могла вдіяти!

Серсея впала на коліна перед його кріслом і ухопила здорову руку обома своїми.

— Джоф мертвий, Мирцела — в Дорні. Мені лишився самий тільки Томен. Не дозволь батькові забрати його в мене. Благаю тебе, Хайме!

— Князь Тайвин не питав мого схвалення. Я можу з ним побалакати, але він не послухає.

— Послухає, якщо ти погодишся піти з Королегвардії!

— Я нікуди не піду з Королегвардії.

Сестра щосили боролася зі слізьми.

— Хайме, ти мій осяйний лицар. Ти не можеш кинути мене тоді, коли найбільше потрібен! Батько краде в мене сина, відсилає мене геть… а якщо ти його не зупиниш, то й мене знову віддасть заміж!

Хайме не мав би дивуватися, та зненацька відчув, що його вдарило у живіт сильніше, ніж бив пан Аддам.

— За кого?!

— Невже це важливо? За того князя чи сього пана. Батько вирішить, що він йому потрібен у зяті, та й по тому. Але мені байдуже — я нового чоловіка не хочу і не прийму. Я не хочу в своєму ліжку нікого, крім тебе. Ніколи!

— То так йому і скажи!

Серсея прибрала руки.

— Ти знову кажеш нісенітниці. Невже ти хочеш, аби нас розлучили, як того разу, коли ми… гралися… і матінка нас упіймала? Томен втратить престол, Мирцела — шлюб… так, я хочу бути твоєю дружиною, ми належимо один одному, та цього ніколи не буде, Хайме, ніколи! Адже ми — брат із сестрою.

— Але Таргарієни…

— Ми не Таргарієни!

— Мовчи, — скривився він. — Ще докричишся, що збудиш моїх присяжних братчиків. А ми ж не можемо цього дозволити, адже так? Раптом хтось, бороньте боги, подумає, що ти прийшла мене побачити.

— Хайме, — схлипнула вона, — невже ти гадаєш, я хочу цього менше за тебе? Байдуже, за кого мене віддадуть. Я хочу тебе коло себе, у моєму ліжку, в моєму лоні. Між нами нічого не змінилося. Дозволь мені довести.

Вона задерла йому сорочку і почала копирсатися у зав’язках штанів. Хайме відчув, як його тіло відгукується на заклик.