Розділ «Борва мечів»

— Ви мене чули. Мій вельможний батечко відшукав якесь кощаве північанське дівчисько більш-менш годящого віку та кольору волосся, вдягнув у сіре та біле, подарував срібного вовка застібати кирею і надіслав Болтоновому байстрюку за наречену. — Хайме підняв пенька і тицьнув на Брієнну. — Ось що я хотів вам розповісти, перш ніж ви кинетеся учвал їй на порятунок і даремно загинете. З мечем ви не безнадійні, але й не такі вправні, щоб самотужки порубати загін у дві сотні вояків.

Брієнна захитала головою в сумніві.

— Коли князь Болтон дізнається, що ваш батько платить йому нещирою монетою…

— Та він знає! «Ланістери — брехлива порода» — хіба ви забули? Йому байдуже, позаяк дівчинка так чи інакше служить його меті. Хто насмілиться твердити, що вона — не Ар’я Старк? Усі близькі їй люди мертві, не рахуючи сестри, а та десь поділася і ніяк не знайдеться.

— Хай це правда, але навіщо ви мені розповідаєте? Ви ж виказуєте таємниці вашого батька.

«Таємниці Правиці» — подумав Хайме. — «Батька я вже не маю.»

— Я плачу борги, як гарненьке порядне левеня. Обіцяв же я пані Старк її доньок… і одна з них ще жива. Мій брат може знати, де вона, та якщо і знає, то не каже. А Серсея має певність, що Санса допомогла йому вбити Джофрі.

Дівчисько уперто стиснуло вуста.

— Я не повірю, що та шляхетна і мила дівчина є отруйницею! Пані Кетлін казала: вона має чисте, лагідне серце. То все ваш брат! Пан Лорас казав, що відбувся суд.

— Навіть не один, а два. Спершу Тиріона зрадили люди, потім боги. Там таке коїлося… хіба ви не дивилися з вікна?

— Моя келія визирає на море. Але я чула гармидер.

— Великий князь Оберин Дорнійський лежить мертвий, пан Грегор Клеган лежить при смерті, Тиріон сидить під смертним вироком у очах богів та людей. Його тримають у кам’яному мішку і скоро стратять.

Брієнна зиркнула на нього.

— Ви не вірите, що він справді це зробив.

Хайме вишкірився злою усмішкою.

— Бачите, ягідко, як добре ми одне одного знаємо? Тиріон хотів бути мною, відколи зробив перший крок. Але у вбивстві королів ніколи мене не наслідував. Джофрі вбила Санса Старк. А мій брат мовчав, щоб її захистити. На нього час від часу нападає хвороба шляхетності. Попередній такий напад коштував йому носа. Цей коштуватиме голови.

— Ні! — заперечила Брієнна. — То не могла бути донька моєї пані. Тільки не вона!

— Осьо моя твердолоба ягідка, якою я її пам’ятаю.

Вона зачервонілася.

— Мене звати…