Розділ «Борва мечів»

— Лише задля їхньої безпеки! І твоєї теж, до речі! Як це виглядало б, якби мій брат грався у батька дітям короля? Навіть Роберт почав би щось підозрювати.

— На щастя, його підозри більше нас не турбують.

Робертова смерть досі відгонила йому в роті гіркою жовчю. «Вбити його мав я, не Серсея!»

— Шкода лише, що він помер не від моїх рук. — «Ще коли я мав їх дві.» — Та якщо я взяв би собі крулерізство за звичку, як він полюбляв жартувати, то і тебе міг би взяти за дружину перед усім світом. Я не соромлюся свого кохання — лише того, що доводилося робити, аби його приховати. Той малий у Зимосічі…

— Хіба я казала тобі викинути його з вікна? Якби ти поїхав полювати… а я ж тебе благала… нічого б не трапилося. Ба ні — ти мусив на мене лізти, не в змозі почекати повернення до міста!

— Я тоді зачекався понад усяку міру! Щоночі я дивився, як Роберт, запинаючись, пробирається до тебе у ліжко, і питав себе, чи не по своє право чоловіка він нагодився.

Раптом Хайме згадав ще дещо бентежне щодо тієї справи у Зимосічі.

— У Водоплині Кетлін Старк була переконана, що я надіслав посіпаку перетнути горло її синові. Ще й дав йому кинджала.

— А, ти про це, — буркнула Серсея зневажливо. — Тиріон мене теж питав.

— Але кинджал таки був. Долоні пані Кетлін були вкриті вельми справжніми рубцями. Вона їх мені показувала. Чи не ти, часом…?

— Не кажи нісенітниць! — Серсея зачинила вікно. — Так, я сподівалася смерті малого. І ти теж! Ба навіть Роберт вважав, що так буде на краще. «Ми вбиваємо наших коней, коли ті ламають ноги, і собак — коли сліпнуть. А скаліченим дітям не маємо мужності подарувати милосердя.» Це він мені казав! Щоправда, сам тоді на очі не бачив і на ногах не стояв — такий п’яний був.

«Та невже? Роберт?» Хайме стояв на чатах коло короля достатньо довго, щоб знати: Роберт Баратеон умів напідпитку ляпнути таке, що наступного дня люто заперечував.

— Коли Роберт це казав… чи були ви наодинці?

— Сподіваюся, ти не гадаєш, що з Недом Старком? Ясна річ, ми були наодинці! Лише ми з Робертом та діти. — Серсея зняла з волосся сіточку і розвісила на стовпчику ліжка. Потім струснула золотими кучерями, даючи їм розсипатися. — Може, то Мирцела надіслала горлоріза з кинджалом, як гадаєш?

Серсея жартувала, проте — раптом зрозумів Хайме — влучила мимохіть у саму суть справи.

— Ні, не Мирцела. Джофрі.

Серсея насупилася.

— Джофрі незлюбив Робба Старка, це правда. Проте молодший був йому геть байдужий. Та він і сам був іще дитиною.

— Так, дитиною. І та дитина понад усе в світі прагнула, аби її похвалив та попестив по голові той п’яниця, котрого завдяки тобі вона вважала своїм батьком.

Раптом у Хайме майнула незатишна думка.