Розділ «Борва мечів»

— Зціліть його! — роздратовано повторив князь Тайвин. — Вам відомо, що князь Варис надіслав рибалок у води навколо Дракон-Каменя. Звідти повідомляють, що на острові лишилася тільки невелика залога. Лисенійці зникли з затоки, а з ними і головна частина потуги князя Станіса.

— Дяка богам! — пожвавився Пицель. — Хай Станіс і згниє у тому Лисі, кажу я. Нарешті здихаємося і його самого, і його зажерливих зазіхань!

— Невже Тиріон разом із бородою позбавив вас рештків розуму? Це ж Станіс Баратеон! Він воюватиме до найгіршого кінця, а потім ще з могили. Якщо він кудись зник, то лише затим, щоб поновити війну. Найпевніше він висадиться у Штормоламі й спробує збунтувати штормове панство. Якщо так, то йому скоро край. Але набравшись зухвальства, Станіс може кинути кості на Дорн і за підтримки Сонцеспису затягнути цю війну ще на роки. Тому я уникатиму жодних подальших образ Мартелам, скільки в моїй силі. Дорнійці можуть їхати, коли схочуть. А ви — лікуйте пана Грегора.

І Гора продовжував ревти та верещати щодня і щоночі. Скидалося на те, що перед волею князя Тайвина Ланістера мусив відступити навіть Морок.

Поки Хайме видирався гвинтовими сходами Башти Білих Мечів, то чув, як хропе пан Борос у своїй келії. Двері пана Балона також були зачинені: він оберігав короля попередньої ночі, а удень мав спати. Якщо не рахувати хропіння Блаунта, у башті було тихо, і Хайме це втішало. «От би й собі відпочити.» Минулого вечора після таночку з паном Аддамом він був такий побитий, що не міг заснути.

Але відпочинку не вийшло — у опочивальні на нього чекала сестра.

Вона стояла коло прочиненого вікна, виглядаючи за зовнішній мур аж у море. Навколо неї вихорився вітер з затоки, притискаючи сукню до тіла так, що в Хайме швидше закалатало серце. Сукня була вся біла, як запони на стінах та навколо ліжка. Оторочка з крихітних смарагдів прикрашала кінці широких рукавів; такі самі смарагди кружляли змійками навколо стану сукні. Більші смарагди блищали у золотій сіточці на сестриному золотому волоссі. Сукня мала низький виріз, який оголював плечі та верхівки грудей. «Яка ж вона гарна.» Нічого в світі він так не хотів, як схопити її та пригорнути до себе.

— Серсея? — Він м’яко і тихо зачинив двері. — Навіщо ти тут?

— Куди ж мені йти? — Коли вона обернулася, в очах її стояли сльози. — Батько дав зрозуміти, що в раді мені більше нема місця. Хайме, побалакай з ним!

Хайме скинув корзно і повісив на кілочок у стіні.

— Я балакаю з князем Тайвином щодня на службі.

— Ну навіщо твоя впертість? Він же хоче лише…

— …вигнати мене з Королегвардії та відіслати до Кастерлі-на-Скелі.

— Не бачу в тім великої біди. Мене він теж відсилає до Скелі — хоче заслати якнайдалі, аби розв’язати собі руки з Томеном. Але Томен — мій син, не його!

— Томен — наш король.

— Він маленький хлопчик! Переляканий хлопчик, на очах якого, просто на весіллі, вбили його брата! А тепер його змушують одружитися з дівчиною удвічі старшою та двічі овдовілою!

Хайме опустився у крісло, пробуючи не зважати на біль у побитих м’язах.

— Тирели наполягають, що поробиш. Не бачу в тім великої біди. Відколи Мирцела поїхала до Дорну, Томен почувається самотнім. Йому подобається товариство Маргерії та її дівчат. Хай одружуються.

— Але ж він твій син…

— Він моє сім’я, але ніколи не кликав мене батьком. Так само, як Джофрі. Ти мене застерігала тисячу разів, щоб я не виявляв до них зайвої уваги.