Розділ «Борва мечів»

— Я не знаю, чим натоптана ваша голова. Ясний пане.

— Снігові-воєводі ніколи не бракувало погорди, — зауважив пан Алісер. — Він убив Кворина, а його поплічники-перевертні — князя-воєводу Мормонта. Не здивуюся, коли все це — одна велика ница змова. Може, і Бенджен Старк тут теж доклав руки. Хто його зна — мо’, сидить зараз у наметі Манса Розбишаки. Ви ж цих Старків знаєте, ласкавий пане.

— Знаю! — вигукнув Янос Слинт. — Ще б пак не знаю — краще, ніж хотів би!

Джон стягнув рукавицю і показав обпечену руку.

— Я обпікся, захищаючи князя-воєводу Мормонта від упиря. А пан дядько були людиною честі, яка ніколи б не зреклася обітниць.

— Як їх не зрікся ти? — насмішкувато докинув пан Алісер.

Тут відкашлявся септон Келадор.

— Вельможний пане Слинте! — мовив він. — Цей молодик відмовився скласти обітниці належним чином, у септі. Він пішов за Стіну і проказав їх перед серце-деревом — перед богами свого батька, як каже він, але насправді перед богами дичаків!

— То боги усієї півночі, септоне, — відповів маестер Аемон чемно, але твердо. — Шляхетнії панове! Коли Донала Нойє вбили у бою, саме цей юнак, Джон Сніговій, очолив оборону Стіни і втримав її проти усієї люті дикої півночі. Він показав себе відважним, вірним та винахідливим. Якби не він, князю Слинте, ви при вашій з’яві знайшли б у цих палатах не нас, а Манса Розбишаку. Ви чините велику кривду. Джон Сніговій був особистим шафарем і зброєносцем князя-воєводи Мормонта. Його обрали для цієї служби, бо князь-воєвода побачив у ньому неабиякий хист. І я теж.

— Хист? — перепитав Слинт. — До чого хист — до зради? На його руках кров Кворина Піврукого! Нехай Мормонт йому довіряв — то й що? Я на собі відчув, що це таке — коли тебе зраджують ті, кому ти довіряв. О так, так. І звичаї вовків мені добре знайомі.

Він тицьнув пальцем Джонові у обличчя.

— Твій батько помер засудженим зрадником!

— Пана батька свавільно вбили!

Джонові було байдуже, що йому зроблять. Та він не міг терпіти ані краплі брехні про батька.

Слинтовим обличчям поповзла бурякова фарба.

— Свавільно?! Ах ти ж нахабне щеня! Тіло короля Роберта ще не вистигло, коли князь Едард замірився на престол і життя його сина!

Він зіп’явся на ноги — коротший на зріст за Мормонта, проте дебелий раменами і руками, з чималим черевом до них. Кирею його на плечі пристібала пряжка у подобі малого золотого списа з червоним полив’яним вістрям.

— Твій батько загинув од меча, та він хоч був вельможа високого роду і Правиця Короля. Для тебе згодиться і зашморг. Пане Алісере! Посадіть цього перевертня до крижаної келії.

— Пан князь кажуть мудро, — відповів пан Алісер і ухопив Джона за плече.

Джон вивернувся, ухопив лицаря за горло з такою люттю, що аж підняв над підлогою, і задушив би, якби його не відтягли хлопці зі Східної Варти. Терен заточився, розтираючи сліди Джонових пальців на шиї.