Розділ «Борва мечів»

Проти дівчини цілунку.

Того вечора пан Кеван його не відвідував — напевне, разом із князем Тайвином намагався стишити гнів Тирелів. «Боюся, і дядечка я вже більше не побачу.» Тиріон налив собі ще келих вина. Шкода, що Симона Срібноязикого вбили з його наказу — решта слів пісні загинула разом з ним. А пісня ж була зовсім непогана, ніде правди діти — надто поруч із тими, яких склали про нього опісля.

— Руки тії золотії холодом лякають, а дівочі теплі руки серце зігрівають! — проспівав він і подумав, чи не дописати решту віршів власноруч. Якщо, звісно, йому дозволять стільки прожити.

Тієї ночі Тиріон Ланістер спав на диво довго та міцно, а піднявся з першим променем світанку добре відпочилим і зголоднілим, наче вовк. До сніданку подали підсмажений хліб, кров’янку, яблучні мандрики; Тиріон охоче частувався усім, а страви з яєць, засмажених із цибулею та вогняними дорнійськими перцями, попрохав аж дві тарілки. Поснідавши, він спитав варту, чи не можна відвідати свого поборника, і отримав згоду пана Аддама.

Тиріон знайшов великого князя Оберина за келихом червоного вина. Його вдягали у обладунок четверо молодших дорнійських паничів.

— Доброго раночку, ясний пане! — мовив великий князь. — Чи не вип’єте вина?

— Хіба вам варто пити перед битвою?

— Я завжди п’ю перед битвою.

— Тоді вас може спіткати смерть. Ба гірше — смерть може спіткати мене.

Великий князь Оберин зареготав.

— Та облиште — боги захищають невинних! А ви, гадаю, невинні, хіба ні?

— Лише у вбивстві Джофрі — у ньому я не винен, — зізнався Тиріон. — Сподіваюся, ви знаєте, з чим маєте справу. Грегор Клеган, він…

— …великий з себе? Я про нього чув.

— Майже вісім стоп заввишки, важить більше як одинадцять пудів — і не сала, а м’язів. Б’ється він довжелезним обіручним мечем, якого тримає однією правицею. Йому траплялося розрубувати людину навпіл за один удар. А обладунок він має такий важкий, що жоден інший воїн в ньому і не поворухнеться.

Та великого князя Оберина ніщо з його слів не вразило.

— Я вже вбивав чималеньких здорованів. Головне — збити їх з ніг. Хто упав додолу, той не заживеться.

Дорнієць казав так недбало-упевнено, що Тиріонові аж полегшало трохи — доки Оберин не обернувся і не гукнув:

— Даемоне, списа!

Пан Даемон кинув йому списа, і Червоний Гаспид ухопив зброю в польоті.

— Ви хочете стати проти Гори зі списом?!