Розділ «Борва мечів»

Він доклав плече до одного барила разом із Греном, а Барило та Овейн підперли інше. Разом вони розхитали його туди-сюди, аби зламати примерзлий лід навколо дінця.

— Та скільки ж пудів наїла ця товста срака? — пожалівся Грен на барило.

— Перекидай і коти, — мовив Джон. — Лишень обережно, бо як накотиш собі на ногу, то буде нам другий Зайвий Чобіт.

Перекинувши барило, Джон ухопив смолоскипа і помахав ним над поверхнею Стіни, щоб трохи підтопити кригу; тонкою плівкою води барило котилося легко, ба навіть занадто — вони його трохи не загубили. Та нарешті, об’єднавши зусилля чотирьох, вони підкотили «каменюку» до краю і знову поставили її сторчма.

Над воротями вже стояли рядком чотири дубові барила, коли Пип заволав:

— Черепаха на порозі!

Джон перехилився подивитися, долаючи біль у нозі. «Огорожу! Марш мав би збудувати тут огорожу.» Про стільки різних речей вони мали б подбати раніше. Дичаки вже відтягали від воріт мертвих велетнів. Лошак та Мулій кидали на них камені — Джон навіть побачив, як одного підбили — та загалом каменюки ті були трохи замалі, щоб заподіяти щось самій черепасі. Джон зацікавився, як дичаки впораються з мертвим мамутом на дорозі, але скоро побачив на власні очі: черепаха була завширшки з добрячу хату, і її просто наштовхнули на труп згори. Раптом ногу схопила судома, коліно підломилося, але Лошак ухопив його за руку і втягнув у безпечне місце.

— Ти б так не перехилявся, га? — дорікнув йому хлопець.

— Огорожі треба будувати.

Джонові начебто почувся стукіт сокир по дереві — а може, примарився з переляку. Він обернувся до Грена і наказав:

— Пускай!

Грен став за барилом, наліг плечем, забурчав, застогнав і почав штовхати. Овейн та Мулій кинулися на допомогу, зсунули барило на кілька вершків, тоді ще… і раптом воно зникло за краєм.

Дорогою вниз барило зачепило Стіну; нагорі почули глухий стукіт. Затим, значно гучніше, пролунав страшний хрускіт потрощеного дерева, а за ним — болючий вереск та волання на різні голоси. Шовкун тюгукнув у захваті, Овейн Пришелепок пустився колом танцювати, а Пип вивісився з краю і загукав:

— А в тій черепасі повно зайців сиділо! Он як вистрибують!

— Повторити! — гавкнув Джон.

Грен і Барило налягли плечима на наступне барило, і воно полетіло, перекидаючись, у простір за Стіною.

Коли вони скінчили, передок Мансової черепахи був понівечений на тріски, а з іншого боку похапцем вибиралися і тікали до свого табору вцілілі дичаки. Шовкун підібрав арбалета і надіслав їм навздогін кілька стріл, аби жвавіше перебирали ногами. Грен вишкірявся крізь бороду, Пип відчайдушно глузував, і жоден із них того дня не загинув.

«А що там буде наступного…» Джон зиркнув у бік хатини. Там, де ще кілька хвилин тому стояло дванадцять барил жорстви, лишилося вісім. Раптом він усвідомив, як стомився і як йому палає нога. «Треба поспати. Хоча б кілька годин.» Сходити до маестра Аемона по сон-вино — може, допоможе.

— Піду до Король-Башти, — мовив він до хлопців. — Покличте, якщо Манс щось вигадає. Пипе, ти очолюєш Стіну.

— Я? — перепитав Пип.