Розділ «Борва мечів»

— Королівський мир вашому панству і господарству.

— Ой, тю на ваш мир! А чогось іншого не привезли?

— Мою доньку. — Мізинець махнув Сансі, щоб підійшла. — Дозвольте представити вашій ясній вельможності Алейну Камінець.

Ліза Арин, здається, не надто зраділа, побачивши її. Санса глибоко присіла, поштиво уклонилася, схилила голову.

— Байстрючку?! — почула вона голос своєї тітки. — Петире, де це ти накапостив? Хто була її мати?

— Те дівчисько давно померло. Я сподівався привезти Алейну з собою до Гнізда.

— І що мені там з нею робити?!

— Щодо цього я маю кілька думок, — мовив князь Петир. — Але наразі мене більше хвилює думка про те, що б я зробив з вами, ясна моя пані.

З опасистого тітчиного обличчя раптом злетіла уся суворість, і Сансі навіть здалося, що пані Ліза Арин зараз заплаче.

— О мій любий Петире, я так за тобою сумувала! Ти й не знаєш, не уявляєш собі, як жахливо! Йон Ройс без упину щось крутить-вертить, каламутить воду — вимагає, щоб я скликала корогви та йшла воювати. А інші не відлипають від мене, мов мухи від меду: Лович, Корбрей, той огидний Нестор Ройс… усі тільки й прагнуть одружитися та забрати собі мого синочка за вихованця, а ніхто ж мене насправді не любить — лише ти, Петире, лише ти! О як я про тебе мріяла, які сни бачила!

— Так само і я про вас, люба пані. — Петир обійняв її однією рукою і поцілував у шию. — То як скоро ми одружимося?

— Негайно! — пристрасно видихнула пані Ліза. — Я привезла власного септона, співця і частунок для весілля!

— Просто тут? — У голосі Петира почулося розчарування. — Я б радше одружився у Соколиному Гнізді, перед очима усього вашого двору…

— Тю на мій двір! Я надто довго на тебе чекала і не переживу навіть дня! — Ліза схопила Петира в обійми. — Хочу сьогодні ж узяти тебе до ліжка. Ми нарядимо дитинку — братика Робертові або милесеньку малесеньку донечку!

— Я теж про це мрію, моя люба. І все ж велике привселюдне весілля, перед очима Долини, дозволило б…

— Ні! — Вона тупнула ногою. — Я хочу тебе сьогодні й зараз, просто цієї ночі! Попереджаю: після стількох років мовчанки та шепоту я кричатиму, коли ти мене кохатимеш. Верещатиму так, що почують аж у Соколиному Гнізді!

— То може, ліжко зараз, а весілля потім?

Пані Ліза захихотіла, наче мала дівчинка.

— О, Петире Баеліше, ви такий лукавий! Ні, це неможливо! Я — пані й володарка Долини, княгиня на Соколиному Гнізді, і я наказую вам, пане, одружитися зі мною негайно, цієї ж миті!

Петир здвигнув плечима.