Розділ «Борва мечів»

— Я не можу сп’яніти, така вже в мене вдача. Од меду я лише веселішаю. А зараз аж палаю. — Він просунув руку вище. — І ви теж!

— Приберіть руку! Ви забуваєтеся.

— Майте ж милосердя! Я кілька годин співав пісні кохання, в мені кров аж вирує. І у вас теж, я знаю напевне… адже немає дівчат палкіших та хтивіших, ніж байстрючки. Ви вже змокріли по мені?

— Я цнотлива діва! — запручалася Санса.

— Справді? О Алейно, моя красна діво, подаруйте мені вашу цноту — і подякуєте богам, що не відмовили! Піді мною ви співатимете гучніше за пані Лізу!

Санса перелякано відсахнулася.

— Якщо ви не дасте мені спокою, моя тіт… мій батько вас повісить! Князь Петир вам не подарує!

— Мізинець? — Співець реготнув. — Оце вже ні! Я маю ласку пані Лізи, ще й прихильність малого князя Роберта. Якщо ваш батько мене зачепить, я знищу його дотепним віршем.

Він поклав руку їй на груди і трохи стиснув.

— Нумо ж знімемо це вогке ганчір’я. Та навіщо його рвати? Послухайтеся свого серця, люба панно, і самі…

Санса почула тихий шурхіт заліза на вичиненій шкірі.

— Гей, піснярику! — мовив грубий хрипкий голос. — Коли хочеш зранку заспівати, ходи зараз спати.

У пітьмі при світлі жарин з комина Санса побачила відблиск ножа. Помітив його і співець.

— Пошукай собі іншої дівки, якщо…

Блиснуло лезо, співець скрикнув.

— Ти мене порізав!

— Як не підеш, то поріжу гірше.

І Марільйон миттю зник, а інший лишився — темна постать над головою у пітьмі.

— Князь Петир наказав за вами наглядати.

Нарешті вона упізнала голос Лотора Брюна. «Не Хорт, ні, як це міг бути Хорт? Певно ж, це пан Лотор.»