Розділ «Борва мечів»

Гості скочили на ноги, заволали, заплескали у долоні, брязнули келихами, а величезний пиріг повільно плив палатою на візку з колесами, підштовхуваний півтузнем усміхнених кухарів. Завширшки він був у шість стоп, мав хрустку золотаво-брунатну скоринку, а зсередини долинало цвірінькання та туркотіння.

Тиріон важко втягнув себе у крісло. Чого йому зараз бракувало для повного щастя, то це голубиного лайна на голові. Вино всоталося не лише в каптан, а й у підштанки; волога неприємно відчувалася на шкірі. Йому б незле було перевдягнутися… але нікому не дозволялося залишати бенкетну палату до обряду покладення на постіль. А до нього, порахував Тиріон, лишилося ще два чи три десятки страв.

Король Джофрі та його королева зустріли пиріг біля підніжжя помосту. Коли Джоф витяг меча, Маргерія поклала йому руку на передпліччя, утримуючи від похапливості.

— Вдовиний Лемент не на те кували, щоб різати пироги.

— А й справді! — Джофрі підніс голос. — Пане Ілине, подайте вашого меча!

З тіней позаду палати вималювався пан Ілин Пейн. «Примара посеред свята» — подумав Тиріон, спостерігаючи, як Королівський Правосуд, кощавий та похмурий, урочисто крокує уперед. Тиріон був замолодий, аби знати пана Ілина перед тим, як йому вийняли язика. «Напевне, за тих часів він був геть інший. Та зараз мовчанка в’їлася йому в плоть, стала з ним одним цілим. Як оті його ями-очі, іржава кольчуга та меч на спині.»

Пан Ілин уклонився королю та королеві, сягнув за плече і витяг шість стоп сріблястої криці, поцяцькованої візерунчастим письмом. Він став на коліно і простягнув великого меча королю Джофрі руків’ям уперед; цятки червоного вогню блимнули з рубінових очей на маківці — шматку драконоскла у подобі вишкіреного черепа.

Санса засовалася у кріслі.

— Що то за меч?

Тиріонові очі щипало від вина. Він змигнув і подивився знову. Меч пана Ілина не поступався Льодові ані довжиною, ані шириною, але мав надто яскравий сріблястий виблиск — а валірійський булат завжди був тьмяний, мовби ховав свою душу за пеленою димного туману. Санса вчепилася йому в руку.

— Куди пан Ілин подів меча пана батька?

«Дарма я не відіслав Лід Роббові Старку» — подумав Тиріон і зиркнув на свого батька, та князь Тайвин саме дивився на короля.

Джофрі та Маргерія з’єднали руки, разом підняли обіручного меча і накреслили у повітрі сріблясту дугу. Коли репнула скоринка, вихором білого пір’я з пирога пурхнули голуби та миттю розлетілися навсібіч, шукаючи собі вікон і бантин даху. З лав гучно залунало схвальне та радісне ревище; скрипалі та дударі на галереї заграли веселої. Джоф схопив наречену в обійми та весело закружляв навколо себе.

Стольний слуга поставив шматок гарячого голубиного пирога перед Тиріоном і поклав на нього ложку лимонно-вершкової приправи. Голуби добре запеклися у пирозі, але Тиріонові вони смакували не краще, ніж ті білі, що тріпотіли крилами у палаті. Санса теж не їла.

— Ви бліді, наче мертві, пані моя, — мовив Тиріон. — Вам не завадить ковток свіжого повітря, а мені — свіжий одяг.

Він підвівся, подав їй руку і закликав:

— Ходімо!

Та не встигли вони рушити, як біля них знову з’явився Джофрі.

— Куди це ви, дядечку? Ви ж тепер мій чашник, хіба забули?

— Мушу вдягнути чисте вбрання, ваша милосте. Чи дозволите?