Розділ «Борва мечів»

Палата почала змовкати, коли побачила, що король говорить. Карлики розчепилися, вочевидь очікуючи королівської ласки та подяки.

— Але ж іще не справжній переможець! — продовжив Джоф. — Адже справжній мусить побити усіх, хто кидає йому виклик!

Король видерся на стола і вигукнув:

— То хто ж кине виклик нашому крихітному поборникові?

Вишкірившись по самі вуха, він обернувся до Тиріона.

— Дядечку! Хіба ви не захистите честь моєї корони та держави? Сідайте на свиню та ставайте поля!

Регіт накрив усе, наче морська хвиля. Тиріон Ланістер не пам’ятав, як підвівся з місця, як заліз на крісло — лише усвідомив, що вже стоїть на столі. Палатою плив освітлений сяйвом смолоскипів туман із облич. Він викривив власне обличчя у найпотворнішу та найглузливішу посмішку, яку, напевне, знало Семицарство за всі століття свого існування, і гучно відповів:

— Так, ваша милосте, я радо сяду на свиню… якщо ви сядете на собаку і виїдете проти мене!

Джоф спохмурнів, не розуміючи.

— Я?! Чого б це? Адже я не карлик!

«Просто під удар, Джофріку. Ти сам ступив просто під удар.»

— Як це чого? Та ви ж єдиний воїн у цій палаті, якого я напевне переможу на герці!

Тиріон і сам не сказав би, що було йому миліше: мить ураженої тиші, неймовірний вибух сміху після неї або вираз сліпої люті на обличчі небожа. Карлик зіскочив на підлогу, цілком удоволений собою. Коли він озирнувся, то побачив, як пан Озмунд та пан Мерин допомагають злізти Джофові; а тоді спіймав пекучий погляд Серсеї та надіслав їй поцілунок.

Музики почали грати і тим принесли полегшення. Малі герцівники вивели собаку та свиню з палати, гості повернулися до холодцю, а Тиріон покликав чашника по новий келих вина, як раптом відчув на рукаві пальці пана Гарлана.

— Стережіться, пане, — попередив лицар. — Король!

Тиріон вивернувся у кріслі та побачив, що Джофрі, хитаючись і виблискуючи п’яною червоною пикою, майже подолав відстань до нього з великою золотою весільною чарою в обох руках, з якої вихлюпувало через вінця вино.

— Ваша милосте, — лише устиг вимовити Тиріон, аж тут король випорожнив усю чару йому на голову. Вино линуло червоним водоспадом на обличчя, наскрізь промочило волосся, защипало у очах, обпекло рану, спливло щоками і всоталося у оксамит нового жупана.

— Подобається, Бісе? — глузливо запитав Джофрі.

Тиріонові очі пекло, наче вогнем. Він так-сяк витер обличчя рукавом і спробував змигнути, аби повернутися до видного світу.

— Ваша милість учинили недобре, — почув Тиріон тихі та несхвальні слова пана Гарлана.