Розділ «Борва мечів»

— Це і є правосуд! Саме пан Аморі Лорх приніс мені тіло дівчинки, щоб ти знав. Знайшлася вона під батьковим ліжком — ніби вірила, що Раегар і доти може її захистити. Принцеса Елія з немовлям перебували у дитячій поверхом нижче.

— Гаразд, нехай так. Пан Аморі однак не зможе нічого заперечити. Але що мені казати Оберинові, коли він запитає, хто віддав Лорхові наказ?

— Пан Аморі діяв на власний розсуд. Сподівався здобути ласку нового короля. Ненависть Роберта до Раегара ні для кого таємниці не становила.

«Казочка загалом доладна» — мусив визнати подумки Тиріон, — «хоча змій навряд чи нею вдовольниться».

— Не смію сумніватися у вашій вигадливості, батечку, та на вашому місці я б намагався змусити Роберта Баратеона забруднити кров’ю власні руки.

Князь Тайвин витріщився на нього так, наче Тиріон геть втратив рештки розуму.

— Отже, ти таки заслуговуєш на свої блазенські дзвіночки. Ми запізно стали за Роберта у тій війні, а відтак мусили показати йому свою беззаперечну вірність! Коли я поклав тіла дітей перед престолом, уже ніхто не міг сумніватися, що нашій вірності домові Таргарієн настав край. Робертове полегшення було написано в нього на обличчі. Навіть такий рідкісний бовдур, як він, розумів, що діти Раегара мусять померти, аби убезпечити його корону. Але себе він вважав за звитяжного переможця та рятівника міста, а такі люди не вбивають дітей.

Тиріонів батько знизав плечима.

— Не заперечуватиму, наші люди зробили справу надто гидко і брутально. Кривдити Елію — то була прикра, безглузда дурість. Адже сама з себе вона була ніхто і ніщо.

— То навіщо Гора її вбив?

— Бо я йому не наказував на неї зглянутися. Здається, я взагалі про неї не згадував, бо мав нагальніші турботи. Передовий полк Неда Старка поспішав на південь з Тризубу — я боявся, що між нами дійде до мечів. Аерисові могло щомиті спасти на думку вбити Хайме — просто з порожньої люті. Саме цього я лякався найбільше. А ще того, що може зробити сам Хайме.

Досадуючи на себе, він міцно стиснув кулака.

— А ще ж я тоді не розумів, кого маю в особі Грегора Клегана — знав лише, що він величезний статурою та страшний у битві. Щодо зґвалтування… мушу сподіватися, навіть ти не звинуватиш мене в тому, що я міг віддати такий наказ. Пан Аморі не менш огидно вчинив з Раеніс. Потім я його питав, навіщо йому знадобилося півсотні ударів, аби заколоти дівчинку двох… чи трьох років? А він одказав, що вона хвицяла ніжками і без упину верещала. Якби Лорх мав стільки розуму, скільки боги дали ріпі, він би заспокоїв її кількома лагідними словами і приклав м’яку шовкову подушку.

Вуста князя скривилися з огиди.

— Кров малої — на його руках, не на моїх.

«Не на твоїх, батечку, це вже напевне. На Тайвинові Ланістері ніколи не буває нічиєї крові.»

— То виходить, Роббові Старку приклали м’яку шовкову подушку?

— Робба Старка вбили стрілами на весільному бенкеті Едмура Таллі. Хлопець виявився надто сторожким і вмілим на полі битви. Військо він тримав у доброму послуху, а себе оточив вірними розвідниками та охоронцями.

— Тобто князь Вальдер убив його під своїм дахом, за своїм столом? — Тиріон стиснув долоню в кулака. — А пані Кетлін?

— Теж, якщо не помиляюся. Адже йшлося про пару вовчих шкур. Фрей хотів забрати її в полон, але напевне, сталося щось несподіване.