Розділ «Борва мечів»

— Пан Ілин ніколи не зважувався дратувати Аериса так, як ваш Біс дратує Джофа! — відказала Серсея. — Ви ж самі чули! Він назвав почварою їхню милість короля, він погрожував їхній особі!…

— Помовч, Серсеє. А ти, Джофрі, слухай. Коли вороги кидають тобі виклик, відповідай на нього вогнем та мечем. Але коли вони стають на коліна, простягни руку і допоможи підвестися. В іншому випадку ніхто ніколи тобі не скориться. І ще одне. Той, хто мусить торочити: «я — король!», не є справжнім королем. Аерис ніколи цього не розумів, а тобі доведеться. Коли я переможу в цій війні у твоє ім’я та задля твого спокою, ми разом відновимо королівський мир та правосуд. А зараз тобі слід думати не про мертву та холодну голову ворога, а про живе та тепле лоно нареченої.

Джофрі примхливо закопилив губи, як умів лише він. Серсея тримала його за плече, а мала б за горло, бо хлопчак раптом здивував їх усіх. Замість покірно відповзти під ту скелю, звідки він виповз, Джоф зухвало випростався і вимовив:

— Ось ви тут, діду, балакали про Аериса. Але ж самі страх як його боялися!

«Божечки милі, починається найцікавіше» — подумав Тиріон.

Князь Тайвин роздивився онука мовчки, виблискуючи золотими цятками у світло-зелених очах.

— Джофе! Негайно проси пана дідуся пробачити твою зухвалість! — завимагала Серсея.

Але Джоф викрутився з її рук.

— Чого б це? Усі знають, що саме так і було. Усі битви виграв мій батько. Він убив принца Раегара і здобув корону. А ваш батько ховався під Кастерлі-на-Скелі. — Хлопчак кинув на діда зухвалий погляд. — Сильний король діє без вагань, а не точить ляси!

— Дякую, що поділилися мудрістю, ваша милосте, — мовив князь Тайвин з такою холодною чемністю, що у всіх присутніх трохи вуха не померзли. — Пане Кеване! Здається, король стомився. Будьте ласкаві супроводити його безпечно до опочивальні. Маестре Пицелю, чи не зготуєте їхній милості якогось лагідного трунку для спокійного сну?

— Сон-вина, пане Правице?

— Не хочу я сон-вина! — пручався Джофрі.

Та князь Тайвин, мабуть, звернув би більше уваги на мишу, що копирсалася у кутку, ніж на його слова.

— Нехай буде сон-вино. Серсеє, Тиріоне, залиштеся.

Пан Кеван міцно узяв Джофрі під руку і вивів крізь двері, де чекали двоє з Королегвардії. Великий маестер Пицель поспіхом зашкандибав услід — так швидко, як його несли тремтливі старі ноги. Тиріон не рушив з місця.

— Пробачте йому, батьку, — мовила Серсея, коли двері зачинилися. — Джоф завжди був такий вольовий, я вже вам казала…

— Між сильною волею та дурістю лежить провалля у багато верст завширшки. «Сильний король діє без вагань»? Хто це його навчив?

— Клянуся, що не я, — відповіла Серсея. — Найвірогідніше, він чув щось таке від Роберта…

— А й справді! Про те, як ви ховалися під Кастерлі-на-Скелі — я наче аж знову Роберта слухав.

Тиріонові страх як не хотілося, щоб князь Тайвин зневажив і забув такі соковиті слова.