Розділ «Борва мечів»

— Цей уже мертвий. — Крастер зміряв пораненого братчика байдужими очима, не забуваючи водночас шматувати зубами ковбасу. — Пізно йому вже до рота ложку пхати. Якщо хочете моєї поради, то пхніть його ножиком під ребро, та й уся біда.

— Не пригадую, щоб я прохав твоєї поради. — Велетень, якого насправді звали Бедвиком, мав зросту ледве п’ять стоп, зате відчайдух був неабиякий. — Гей, Смертяний, а ти часом не питав Крастерової поради?

Сем зіщулився, почувши своє прізвисько, і заперечливо затрусив головою. Тоді цяпнув ложкою ще юшки, підніс Баненові до рота і спробував пролити її між зубів.

— Вогню і попоїсти, — казав Велетень, — ми більше нічого не просили. А ти й того не даєш — кожну крихту душиш!

— Дякуй, що вогонь тобі не придушив.

Крастер був із себе кремезний чолов’яга, на вигляд ще кремезніший у кошлатих смердючих овечих шкурах, які не знімав ані вдень, ані вночі. Він мав плаского широкого носа, звислого набік рота і лише одне вухо. Збите у ковтуни волосся і переплутана борода вже посивіли на сіре і потроху припорошувалися білим, та важкі вузлуваті руки ще ховали у собі досить сили, щоб їх стерегтися.

— Я вас годую, чим маю, а ви, гайвороння, тільки ширше роти роззявляєте. Дякуйте, що я — побожна людина, бо вже випхав би вас у три вирви. Гадаєте, мені у власній хаті потрібен отой вахлак, що здихає на підлозі? Чи може, я маю радіти з ваших неситих пащек? Га, курдупелю?

Дичак харкнув на підлогу.

— Кляті ґави. Коли це ваша чорна зграя приносила щось добре до порядної домівки? Вас питаю, га? Отож бо й воно — ніколи!

З кутика Баненового рота знову потекла юшка. Сем витер її рукавом одежі. Очі розвідник мав розплющені, та нічого ними не бачив.

— Холодно мені, — повторив він ледве чутно.

Мабуть, маестер знав би, як його порятувати. Але маестра вони не мали. Кедж Білоокий відтяв скалічену Баненову ступню ще дев’ять днів тому; з рани линув такий потік гнилля та крові, що Сем трохи не зомлів. Але зроблено було замало і запізно.

— Холодно, — повторювали бліді вуста.

По всій чималій хаті на підлозі навпочіпки або на грубо витесаних лавах сиділо зо два десятки чорних братчиків, сьорбаючи з кухлів ту саму ріденьку цибульну юшку і гризучи шматки сухарів. Кількоро на вигляд було поранено гірше за Банена. Форніо марив уже кілька днів поспіль, а плече пана Биама спливало гидким жовтим брудом. Коли вони виступали з замку Чорного, Бурий Бернар віз у саквах мирійський вогонь, гірчичну масть, земляний часник, руту, мак, шиляжник та інші цілющі рослини і трунки — ба навіть «солодкий сон», що дарував тиху безболісну смерть. Але Бурий Бернар загинув на Кулаку, а без нього ніхто не здогадався порятувати запаси ліків маестра Аемона. Гейк трохи знався на травництві, бо куховарив, але загін втратив і його. Турбота про поранених лягла на плечі решти вцілілих шафарів, і вони робили, що могли. Та певно ж, не досить.

«Тут хоч сухо, є вогонь, щоб зігрітися. Якби ж їх ще й погодувати як слід…»

Насправді добрий харч не завадив би їм усім. Братчики буркотіли про це вже багато днів поспіль. Кульгавий Карл торочив без упину про таємну комору, яку напевне має Крастер при своєму дитинці. Зрештою йому почав підспівувати і Гарт зі Старограду, коли не чув князь-воєвода. Сем хотів був випрохати для поранених бодай щось поживніше, але не зважився. Крастер мав холодні й ниці очі, а коли зиркав у Семів бік, то аж смикав долонями, наче хотів стиснути їх у кулаки. «Чи знає він, що я минулого разу балакав із Йолею?» — питав себе Сем. — «Чи розповіла вона йому, що я обіцяв її забрати? Може, він її бив і примусив зізнатися?»

— Мені холодно, — мовив Банен. — Благаю. Дуже холодно.

Незважаючи на спеку і дим у Крастеровій хаті, Сема теж трусило з холоду. І з утоми. «Як я втомився. До смерті втомився.» Йому б не завадило поспати, та щойно він заплющував очі, як бачив снігову хуртовину і мерців, що шкандибали на нього з чорними руками та яскравими блакитними очима.

Нагорі, на поді, Йоля зойкнула так гучно і відчайдушно, що довгим, без жодного вікна помешканням покотилася луна.

— Ану натужся мені! — почув він слова однієї зі старих дружин Крастера. — Та чимдуж, скільки маєш сили! Верещи, ачей поможе!