Розділ «Борва мечів»

«Сімнадцять років, собою гарний, вже овіяний казками та піснями. Половина дівчат у Семицарстві хоче стрибнути до нього в ліжко, а хлопці віддали б усе, щоб стати на нього схожими.»

— Вибачте мою цікавість, любий пане, але… навіщо люди вступають до Королегвардії у сімнадцять років?

— Принц Аемон Драконолицар дав обітниці саме у сімнадцять, — відповів пан Лорас, — а ваш брат Хайме — ще молодшим.

— Їхні причини я знаю. А ваші які? Честь служити поряд із такими зразками лицарства, як Мерин Трант і Борос Блаунт? — Тиріон глузливо посміхнувся. — Щоб захищати життя короля, ви лишили позаду власне. Віддали маєтності й титули, надію на добрий шлюб та нащадків…

— Дім Тирел продовжується через моїх братів, — відповів пан Лорас. — Третьому синові не обов’язково одружуватися і плодитися.

— Може, й не обов’язково. Але багатьом це до смаку. Хіба погана річ — кохання?

— Коли заходить сонце, жодна свічка його не замінить.

— Це так у пісні співається, абощо? — Тиріон схилив голову, посміхаючись. — А вам таки дійсно сімнадцять років, тепер я бачу.

Пан Лорас напружився.

— Ви з мене кепкуєте, ясний пане?

«Ого, який колючий.»

— Аніскільки. Якщо я завдав образи, то благаю мені пробачити. В мене теж колись була кохана, і ми з нею мали свою пісню.

«Кохав я діву, краснішу за літо, в волоссі сонячне сяйво розлите.»

Тиріон побажав панові Лорасу доброго вечора і пішов своєю дорогою.

Коло псярень купка стражників напускала одне на одного двійко собак. Тиріон зупинився подивитися; скоро менший собака оббілував більшому половину писку, і глядачі хрипко зареготали з Тиріонового жарту, що тепер при дворі є новий Сандор Клеган. Сподіваючись, що приспав їхні підозри, Тиріон закрокував до північного муру і спустився коротким перегоном сходів до вбогого євнухового помешкання. Двері відчинилися, щойно він здійняв руку постукати.

— Варисе? — Тиріон ковзнув досередини. — Ви тут?

Морок розганяла єдина свічка, наповнюючи повітря пахощами ясмину.

— Ласкавий пане.

У світлі свічки з’явилася якась жінка — повнотіла, м’яка рисами, з круглим рожевим обличчям і важкими темними кучерями, схожа на чиюсь добру мамцю. Тиріон аж відсахнувся.

— Що таке? Вам зле? — спитала жінка.