Розділ «Борва мечів»

— Варис скоро повернеться. Він, мабуть, чув кожне наше слово.

Тиріон дмухнув на свічку. На переді його штанів мокріла пляма, та навряд чи хтось помітить її посеред нічної пітьми. Він сказав Шаї, щоб одяглася і чекала на євнуха.

— Гаразд, — погодилася вона. — Ти — мій лев, хіба ні? Мій велетень Ланістер.

— Я саме такий, — відповів він. — А ти…

— А я — твоя хвойда. — Шая приклала пальця до вуст. — Знаю, знаю. Я б могла стати твоєю пані, але ніколи не стану. Бо інакше ти повів би мене на бенкет. Та байдуже. Мені до смаку бути твоєю хвойдою, Тиріоне. Ти тільки не відпускай мене, мій леве, і не кидай напризволяще.

— Не кину, — пообіцяв він, а всередині заверещав голос: «Дурню ти, дурню! Навіщо ти це кажеш? Адже ти сюди прийшов, щоб відіслати її назавжди!»

Натомість він поцілував її ще раз.

Шлях назад видався йому довгим та самотнім. Подрік Пейн спав у своєму низенькому ліжку-возику біля підніжжя Тиріонового, але прокинувся, коли хазяїн штовхнув його і мовив:

— Брона мені.

— Пана Брона? — перепитав Под, витираючи сон з очей. — Ой… То вам пана Брона? Привести? До вас, пане?

— Та ні, не приводь. Я ж тебе підняв лише на те, щоб побалакати, як наш Брон гарно вдягається, — буркнув Тиріон, але його гіркий жарт не був оцінений. Под глипав на нього зачудовано, аж доки Тиріон не підняв примирливо обидві долоні і не додав: — Так-так, приведи. Знайди його. Негайно.

Хлопець поспіхом вдягся і прожогом вилетів з кімнати. «Невже я справді наганяю такий жах?» — подумав Тиріон, поки перевдягався у халат і наливав собі вина.

Йому знадобилося пів-ночі й три чималі келихи, щоб нарешті дочекатися Пода разом з лицарем-сердюком.

— Сподіваюся, малий мав дуже поважну причину витягати мене з закладу Чатаї, — мовив Брон, всідаючись.

— Чатаї?! — роздратовано перепитав Тиріон.

— Добре бути лицарем — не мусиш тепер шукати дешевших бурдеїв далі по вулиці. — Брон вишкірився. — Яке видовисько: дві красні діви, Алаяйя і Марея, на одній перині, а посередині між ними — відважний лицар Брон.

Тиріон мусив ковтнути своє роздратування. Брон мав таке ж право брати Алаяйю до ліжка, як і будь-хто, але… «Я жодного разу її не торкався, хоч як жадав. Брон про це не знає, і все ж таки… краще б він бавив свого прутня деінде.»

Сам він до Чатаї ходити не смів — варто було зважитися хоч раз, і Серсея вже постаралася б, аби батько про все дізнався. А тоді Алаяйя не відбулася б самими батогами. Він надіслав дівчині намисто зі срібла і нефриту та двійко зап’ястків до нього, але ж…

«Та годі вже тобі. Нічого тут не поробиш.»

— Є такий собі співець на ім’я Симон Срібноязикий, — втомлено мовив Тиріон, відкидаючи геть почуття провини. — Він, бува, приходить і грає для дочки пані Танди.