Розділ «Борва мечів»

«Варис» — зрозумів він роздратовано.

— Одну моторошну мить я гадав, що ви привели мені Лолису замість Шаї. То де ж вона?

— Осьде, мосьпане. — Вона затулила йому очі долонями ззаду. — Вгадайте, яке на мені вбрання?

— Ніякого.

— Ти такий розумний, — закопилила вона губу, прибираючи руки. — Звідки ти знав?

— Бо ти в ньому найгарніша.

— Справді? — перепитала вона. — Невже я така гарна?

— Саме така.

— Тоді, може, припнеш язика і випустиш на волю прутня?

— Спершу треба позбавитися пані Варис. Я не з тих карликів, яким до смаку глядачі.

— А він уже пішов, — відповіла Шая.

Тиріон обернувся подивитися. А й справді — євнух вже зник разом зі спідницями та перуками. «Тут десь є таємні двері. Мусять бути.» Тільки це він і встиг подумати, доки Шая не повернула голову та не подарувала йому поцілунок. Вуста її були вологі та жадібні, а рубця разом із жахливою раною, на яку перетворився його ніс, вона мовби й не помічала. Її шкіра під пальцями скидалася на теплий шовк. Коли його великий палець знайшов її лівий сосок, той миттю затвердів.

— Хутко, — заохотила вона між поцілунками; його пальці тим часом намацували шворки штанів, — хутко, мосьпане, хочу відчути вас у собі.

Він не встиг і роздягнутися як слід — Шая висмикнула його прутня зі штанів, штовхнула Тиріона на підлогу і рішуче всілася згори. Коли його напружена міць подолала її губи, Шая скрикнула і заходилася рвучко, зі стогоном гойдатися верхи.

— Мій велетню, мій велетню, мій велетню! — повторювала вона щоразу, як падала униз.

Тиріон відчув таку пристрасть, що вибухнув на п’ятому русі, та Шая не зважала — лише лукаво усміхнулася, відчувши його струмінь у собі, й нахилилася поцілувати його спітніле чоло.

— Мій велетень Ланістер, — замурмотіла вона. — Лишайтеся всередині, благаю вас. Таке щастя відчувати вас там.

Тиріон не рухався, лишень обійняв її. «Як добре обіймати її отак. І самому лежати в її обіймах» — подумав він. — «Як можна карати зашморгом за таку насолоду?»

— Шає, — мовив він, — серденько моє. Це мусить бути наша остання зустріч. Надто вже тобі тут небезпечно. Якщо мій вельможний панотець тебе знайде…

— Я люблю твій рубець. — Вона попестила його пальцем. — Ти з ним такий суворий і могутній.