Коли час лише починався

печер з киснем. А там про них мали б подбати марсіани, які навчили б їх всьому, що

потрібно, щоб вони змогли видати себе за людей Землі в одному з куполів-колоній. Що ж

стосовно колоністів, то ті навряд чи почали б ставити зайві питання, тому що були б щасливі

збільшити свою мізерну чисельність ще на двох осіб. Далі дітям залишалося б тільки

терпляче чекати, поки вони виростуть і зможуть заробити на поїздку на Землю. А там їм

залишалося б тільки здобути потрібну освіту і стати палеонтологами. Звичайно, на все це

знадобилося б багато років. Але вони повинні були передбачати це і розрахувати свій

стрибок в часі так, щоб прибути заздалегідь і до 2156 року все встигнути. І цього запасу часу

ледве вистачило: міс Сендз працює в ПАТО всього три місяці, а Пітер Детрайтес

влаштувався туди місяцем пізніше. За її рекомендацією, звісно. Вони просто йшли довгим

шляхом, от і все. Спочатку 75.000.000 кілометрів до Марса у минулому; потім 79.062.100

років до нинішнього Марса; знову 75.000.000 кілометрів до нинішньої Землі - і нарешті,

79.062.156 років в минуле Землі.

Карпентер сидів на ліжку, намагаючись зібратися зі думками. Чи знали вони, що це

вони будуть міс Сендз і Пітер Детрайтес? - подумав він. Напевно, знали - в усякому разі,

саме на це вони розраховували, тому і узяли собі такі імена, коли приєдналися до колоністів.

Виходить парадокс, але не дуже страшний, так що і турбуватися про це не варто. В усякому

разі, нові імена їм цілком підійшли. Але чому вони поводилися так, неначе з ним незнайомі?

Але ж вони і були незнайомі, хіба ні? А якби вони розповіли йому всю правду, хіба він би їм

повірив? Звісно, ні.