Коли час лише починався

марсіан. - Можливо, Сем не зовсім перегорів? Можливо, у нього ще вистачить сил хоча б

надіслати назад банку зайчатини? - Боюся, що ні, Скіпе, - крикнув у відповідь Карпентер.-

Але нічого страшного, хлоп'ята. Не турбуйтеся за мене - я переб'юся. Тварини завжди мене

любили, адже ящури - теж тварини. Можливо, і вони мене полюблять?

- Прощавайте, містере Карпентер, - прокричала Марсі, - мені жахливо шкода, що все

так вийшло. Чому ви не взяли нас з собою у ваш 79.062.156 рік? Ми весь час цього хотіли,

тільки боялися сказати.

- Так, треба було мені так зробити, крихітко, треба б... У очах у нього все раптом

розпливлося, і він відвернувся. Коли ж він знову поглянув в ту сторону, двоє марсіан

відводили Марсі і Скіпа в шлюзову камеру. Він помахав рукою. - Прощайте, хлоп'ята!-

крикнув він.- Я ніколи вас не забуду! Марсі зробила останню відчайдушну спробу вирватися.

Ще небагато - і це б їй вдалося. У її очах, схожих на осінні айстри, уранішньою росою

блищали сльози. - Я люблю вас, містере Карпентер!- встигла вона прокричати перед тим, як

зникла в кораблі.- Я любитиму вас все життя! Двома спритними рухами Гаутор вирвав

сережки з вух Карпентера, потім разом з рештою марсіан піднявся по трапу і увійшов до

корабля.

"Ось тобі і Підмога", - подумав Карпентер. Парадний під'їзд закрився. Хмарочос

здригнувся, велично піднявся в повітря і якийсь час висів над Землею. Нарешті, відкинувши

сліпучий потік світла, він спрямувався в небо, злетів до зеніту і перетворився на зірочку. Це

не була падаюча зірка і все-таки Карпентер загадав бажання. - Бажаю вам обом щастя, -