Коли час лише починався

Детрайтес.

- Я сяду за кермо, містере Карпентер, - сказав він.- Схоже, що ви серйозно виснажені.

- Так воно і є, - визнав Карпентер. Спустившись в каюту Едіт, він впав на ліжко. Міс

Сендз зайшла в кухонний відсік, поставила воду для кави і дістала з холодильника шинку.

Пітер Детрайтес, що залишився вгорі, в кабіні, закрив ковпак, і Едіт рушила. Пітер був

прекрасним водієм і готовий був сидіти за кермом вдень і вночі. І не тільки сидіти за кермом

- він міг би з закритими очима розібрати і зібрати будь-який ящурохід.

"Дивно, чому вони з міс Сендз не закохалися одне в одного? - подумав Карпентер.-

Вони обидва такі милі, що їм давно треба було б це зробити". Звичайно, Карпентер був

19

радий, що цього не відбулося, хоча йому-то від цього не було жодної користі. А чому вони ні

слова не сказали про корабель Космічної поліції? Адже не могли ж вони не бачити, як він

злітає... Едіт неспішно рухалася по рівнині у бік пагорбів. Через ілюмінатор було видно, як за

нею шкандибає Сем. У кухоньці міс Сендз різала шинку. Карпентер задивився на неї,

намагаючись відігнати печаль, навіяну розставанням з Марсі і Скіпом. Його погляд

зупинився на її струнких ногах, тонкій талії, піднявся вище, до мідно-червоного волосся,

затримавшись на мить на шовковистому пушку, який покривав її шию під короткою

стрижкою. Дивно, що з віком волосся завжди темнішає...

Карпентер нерухомо лежав на ліжку. - Міс Сендз, - сказав він раптом. -Скільки буде

499.999.991 помножити на 8.003.432.111?